— Він не збирається мене вбивати, — сказала Селеста. — Він не такий.
— Вам безпечно повертатися сьогодні додому?
— Звісно, — відповіла Селеста. — Абсолютно безпечно.
Сьюзі звела брови.
— Наші стосунки трохи схожі на дитячу гойдалку, — пояснила Селеста. — Спочатку влада в одного з нас, а потім — у іншого. Щоразу, коли ми сваримося, а надто коли справа доходить до фізичних дій, якщо він робить мені боляче, я отримую владу. Я зверху.
Їй стало трохи легше говорити про це.
Було соромно ділитися такими речами із Сьюзі, але водночас розказати комусь, пояснити, як усе працює, вголос вимовити ці таємниці, приносило невимовну полегкість.
— Що більше він мене скривдить, то вища моя позиція опісля, і тим довше я її зберігаю. Йдуть тижні, і я відчуваю, як змінюється ситуація. Він більше не почувається винним, менше шкодує про те, що сталося. Синці — у мене дуже легко утворюються синці — світлішають і зникають. Якісь дрібниці, які я роблю, починають його дратувати. Він стає трохи дратівливим. Я намагаюся його заспокоїти. Ніби весь час ходжу навшпиньки і водночас серджуся, що змушена ходити навшпиньки, тож часом я перестаю бути такою уважною та обережною. І навмисне його провокую, бо серджуся на нього, на себе, за те, що мусила бути такою обережною. І тоді це відбувається знову.
— Тобто, зараз влада у вас, — сказала Сьюзі. — Бо він нещодавно вас скривдив.
— Так, — сказала Селеста. — Зараз я могла б зробити що завгодно, бо він почувається дуже винним за те, що сталося з лего. Тож зараз все прекрасно. Навіть краще, аніж прекрасно. Розумієте, у чому справа. Зараз все так добре, що воно майже…
— Того варте, — завершила думку Сьюзі. — Майже варте всього цього.
Селеста подивилася в єнотячі очі Сьюзі:
— Так.
Погляд Сьюзі був порожній і не виражав нічого, крім того, що вона зрозуміла думку. Вона не демонструвала доброту чи материнську турботу, вона не впивалася своєю добротою. А просто робила свою справу. Ніби метка, відповідальна панянка у телефонній компанії чи банку, котра хоче виконати свою роботу і допомогти вирішити вашу проблему.
Якусь хвилину вони сиділи у тиші. За дверима кабінету Селеста чула гомін голосів, дзенькіт телефону та далекі звуки автівок, що долинали з вулиці. Її опанувало відчуття спокою. Піт на чолі охолов. Упродовж останніх п’яти років, відтоді, як усе це почалося, вона жила з відчуттям таємного сорому, котрий тиснув їй на плечі, і лише на мить цей тягар зник, і вона пригадала себе іншою, тією, якою колись була. У неї все ще не було рішення чи виходу, але бодай на мить вона сиділа навпроти людини, котра розуміла її.
— Він знову вас скривдить, — сказала Сьюзі. Знову той відсторонений професіоналізм. Без жалю. Без засудження. Це не було запитання. Вона просто проголосила цей факт, щоб зрушити розмову з місця.
— Так, — погодилась Селеста. — Це трапиться знову. Він вдарить мене. І я вдарю його у відповідь.
«Знову піде дощ. Я знову захворію. У мене будуть невдалі дні. Але чому б мені не тішитися хорошими днями, допоки вони тривають.
Але тоді навіщо взагалі я тут?»
— Знаєте, про що я хотіла б з вами поговорити? — вела далі Сьюзі. — Про план. — Вона перегорнула сторінку свого блокнота.
— План, — повторила Селеста.
— План, — погодилась Сьюзі. — План на наступний раз.
Розділ тридцять четвертий
— Тобі колись хотілося експериментів з — як воно називається — аутоасфіксіофілією? — спитала Маделін Еда в ліжку. Він читав книжку, а вона розважалася з планшетом.
То був наступний вечір після її подорожі з картоном до Джейн. Цілий день вона думала про історію Джейн.
— О, не відмовлюся. Давай спробуємо. — Ед зняв окуляри, відклав книжку та зацікавлено поглянув на неї.
— Що? Ні! Ти жартуєш? — запитала Маделін. — В будь-якому разі, я не хочу сексу, бо переїла різото.
— О, так. Глупство з мого боку. — Ед знову надягнув окуляри.
— За такими забавами люди ненароком позбавляють себе життя! Вони постійно помирають. Це дуже небезпечна практика, Еде!
Ед подивився на неї поверх окулярів.
— Не можу повірити, що ти хотів мене придушити, — сказала Маделін.
Він похитав головою:
— Я лише хотів показати тобі, що охоче підлаштуюся під твої бажання. — він зазирнув у її планшет. — Ти там що шукаєш способів додати перчинки до нашого статевого життя, чи що?
— На бога, ні! — театрально відповіла Маделін.
Ед хмикнув.
Вона читала статтю про аутоасфіксіофілію.
— Тобто, коли артерії збоку на шиї стискаються, людина потерпає від раптового браку кисню в мозку і переживає напівгалюциногенний стан. — Вона задумалась. — Я помітила, що коли у мене нежить, я частенько маю настрій на любощі. Може, тому.