Бариста Том вже здавався їй колегою, ніби він сидить у сусідньому кабінеті офісу. З ним було класно теревенити. Йому подобались ті самі програми на телебаченні, і та сама музика. (Музика! Джейн вже й забула про існування музики, та й про книжки).
Том усміхнувся:
— Я перетворююся на свою бабусю, еге ж? Насильно всіх годую. Просто покуштуй. Не треба їсти увесь лише заради ввічливості.
Джейн дивилася йому услід, а коли зрозуміла, що милується його широкою спиною у стандартній чорній футболці, то відвела погляд. Від Маделін вона знала, що Том — гей, і нині оговтується від серйозної романтичної драми. Звісно, то було кліше, але часто здавалося, що це і справді так: гомосексуальні чоловіки таки мали гарні тіла.
Щось відбувалося в оці останні кілька тижнів, відтоді як вона прочитала ту еротичну сцену у ванній. Ніби її тіло, її заіржавіле, покинуте тіло, зі скрипом поверталося до життя. Вона знову і знову ловила себе на тому, що ліниво, ненавмисно вирячається на чоловіків, та й жінок теж, та переважно все ж на чоловіків, не так у сексуальному плані, як із чуттєвістю та замилуванням.
Її приваблювали не такі красені і красуні, як Селеста, а звичайні люди зі звичайними тілами. Засмагле передпліччя із татуюванням у вигляді сонця — над стійкою станції техобслуговування; потилиця літнього чоловіка у черзі в супермаркеті; м’язи литок та ключиці. Так дивно. Вона пригадувала, як її батькові прооперували гайморову пазуху, і це повернуло йому давно втрачений нюх (а він навіть і не розумів, що не відчуває запахів). І тепер найпростіші запахи неймовірно його тішили. Він постійно нюхав мамину шию та мрійливо говорив: «Я забув, як пахне твоя мама! І я навіть не знав, що забув».
Справа була не лише у книжці.
Справа була в тому, що вона розповіла Маделін про Саксона Бенкса. Справа була в тому, що вона промовила ті дурні слова, що він їй сказав. Щоб мати над нею владу, вони мусили б лишатися в таємниці. А тепер вони просто здувалися, ніби надувний батут, осідали та зіщулювалися, ніби з них виходило повітря.
Саксон Бенкс був поганим хлопцем. У світі є погані люди. Кожна дитина це знає. Твої батьки тебе вчили триматися від них подалі. Не розмовляти з ними. Обійти. Голосно та твердо сказати: «Ні, мені це не подобається», а якщо вони знову це зроблять, піти і розповісти вчительці.
Навіть образи Саксона були на рівні дитячого садочка. «Ти — страшна. Від тебе тхне.»
Вона завжди знала, що її реакція на все це — надмірна, а може і замала. Вона ж навіть не заплакала. Нікому не розказала. Проковтнула все це та вдала, що воно не має значення, і воно стало так багато означати.
А тепер їй хотілося знову і знову про це говорити. Кілька днів тому, коли вони з Селестою гуляли, вона розповіла їй скорочену версію історії, котру вона розповіла Маделін. Селеста була небагатослівна, сказала лише, що їй дуже шкода, і що Маделін має рацію — Зіггі анітрохи не схожий на свого тата. Наступного дня Селеста подарувала Джейн намисто у червоному оксамитовому мішечку. Тоненький срібний ланцюжок із блакитним каменем.
— Цей камінь називається ляпіс-лазур, або ж лазурит, — сказала Селеста у притаманній лише їй манері. — Кажуть, що він «загоює душевні рани». Я не дуже вірю у такі речі, але байдуже — намисто справді гарне.
Джейн торкнулася кулона.
Нові друзі? Це воно? Морське повітря?
Мабуть, також давалися взнаки і регулярні вправи. І вона, і Селеста ставали більш спортивними. Вони обидві так тішилися, коли помітили, що вже не мусять зупинятися та переводити подих на верхніх сходинках біля кладовища.
Так, мабуть, то фізичне навантаження.
Усе, що їй було потрібно увесь цей час, — це жвава прогулянка на свіжому повітрі та цілющий камінь.
Вона відламала шматочок мафіна виделкою та поклала його до рота. Ці прогулянки з Селестою стимулювали апетит. Якщо вона не буде обережною, то скоро знову набере вагу. У неї перехопило подих лише від самої думки про це, і вона відклала виделку. Ні, ще не зовсім зцілена. Її ставлення до їжі все ще дуже дивне.
Але не слід ображати милого Тома. Вона знову взяла виделку та відламала малесенький шматочок. Мафін був легкий та «повітряний», вона відчувала у його смаку всі інгредієнти, про які говорив Том: макадамія, персик і лайм. Вона заплющила очі та відчула геть усе: теплоту кав’ярні, смак мафіна, і тепер уже знайомий запах кави та старих книжок.