— На жаль, ми знаємо дуже мало деталей, — сказала пані Ліпманн. — Амабелла має кілька незрозумілих синців та саден, а ще слід від укусу, і все, що вона сказала, що «хтось був до неї недобрим». Вона зітхнула та постукала ідеально відманікюреними пальчиками по папці, котру тримала на колінах. — Послухайте, якби не той інцидент на орієнтаційній зустрічі, я б вам не дзвонила, допоки ми не мали б чогось більш чіткого та зрозумілого. Панна Барнс стверджує, що той інцидент був одиничним. Вона уважно спостерігала за Зіггі через те, що трапилося, і вона описує його як чудову дитину, вчити яку — суцільна радість, вона каже, що Зіггі — дуже турботливий та вдумливий у взаємодії з іншими дітьми.
Неочікувані добрі слова від панни Барнс ледь не довели Джейн до сліз.
— Звісно, ми сповідуємо нульову толерантність до булінгу та агресії у державній школі Пірріві. Нульову. Але я хочу, щоб ви знали, що у тих рідкісних випадках, коли ми все ще виявляємо випадки булінгу, ми дбаємо і про жертву, і про агресора. Тож, якщо ми виявимо, що Зіггі переслідував Амабеллу, ми дбатимемо не про те, щоб покарати його, а про те, щоб така поведінка припинилася, звісно якнайшвидше, а потім розбиратимемось, чому він так поводився. Зрештою, йому всього лише п’ять років. Деякі експерти кажуть, що п’ятирічні діти не здатні до булінгу.
Пані Ліпманн усміхнулася Джейн, і вона обережно усміхнулася у відповідь. Але заждіть, він — чудова дитина. Він цього не робив!
— Окрім цього випадку під час орієнтаційної зустрічі, чи були коли-небудь інші подібні інциденти? У дитячому садочку? У підготовчій школі? З іншими дітьми поза школою?
— Ні, — відповіла Джейн. — Жодного разу. І він завжди… ну…
Вона майже сказала, що він завжди заперечував звинувачення Амабелли, але подумала, що це може лише заплутати усе, бо пані Ліпманн може подумати, що він схильний казати неправду.
— Тобто немає нічого незвичного у минулому Зіггі, його житті вдома, його походженні, що на вашу думку ми мали б знати? — пані Ліпманн подивилася на неї з очікуванням та теплим, добрим виразом обличчя, ніби кажучи Джейн, що її ніщо не шокувало б. — Я розумію, що батько Зіггі не бере участі у його вихованні, так?
Коли сторонні говорили про «батька Зіггі», Джейн завжди мусила зібратися з думками. «Батько» — це слово, яке для Джейн насамперед асоціювалося з любов’ю та захистом. Вона завжди насамперед думала про свого батька, ніби саме його мали на увазі мовці. І мусила подумки перенестися до тієї кімнати у готелі, де світло зі стелі.
Гаразд, пані Ліпманн, може це має значення? Все, що я знаю про батька Зіггі, — це те, що йому подобаються сексуальні ігри із задушенням, а ще — принижувати жінок. Він здавався дуже чарівним і добрим. Співав пісеньки із Мері Поппінс. Власне, я думала, що він «чудовий», та й ви, мабуть, думали б, що він чудовий. Але він — зовсім не той, ким видається. Може, ви й могли б описати його словом «агресор». Тож, це таки може мати значення. Ну і щоб дати вам повну картину, є певна ймовірність, що Зіггі — то реінкарнація мого покійного дідуся, А Поппі — був навдивовижу доброю людиною. Тож, думаю, усе залежить від того, вірите ви в успадкування схильності до насилля чи у реінкарнацію.
— Я не можу пригадати нічого, що могло б мати значення, — сказала Джейн. — У нього є близькі чоловіки, з котрих можна брати приклад.
— Так-так, я переконана у цьому, — сказала пані Ліпманн. — Господи. Батьки деяких дітей так багато подорожують чи працюють, що діти їх взагалі не бачать. Тож я жодним чином не хочу сказати, що Зіггі чогось бракує, лише тому, що він виховується не у повній сім’ї. Я просто намагаюся зрозуміти ширший контекст.
— А ви його запитували про це? — запитала Джейн. Її серце тьохнуло від думки, що Зіггі допитувала директор школи, а її не було поруч. Він спав із іграшковим ведмедиком. Він сидів у неї на колінах та смоктав великий палець, коли втомлювався. Їй все ще здавалося невеликим чудом те, що він міг ходити, говорити, одягатися, а тепер він живе окремим життям, де трапляються великі і страшні драми, зовсім як у дорослих.
— Я говорила з ним, і він усе наполегливо заперечує, тож без допомоги Амабелли буде дуже складно розібратися, що ж робити далі…
Її урвав стук у двері. До кімнати зазирнула секретарка. Кинула обережний погляд на Джейн.
— Вибачте, я подумала, що маю вам це сказати: пан та пані Кляйн уже тут.