— Перрі з ним у близьких стосунках? — запитала Маделін.
— Відтоді як у нас усіх з’явилися діти, ми нечасто бачимось, він живе у центральній частині Австралії, — відповіла Селеста. — Та малими вони з Перрі дуже близькі, їхні мами — однояйцеві близнючки.
— Ось звідки твої близнюки.
— Ми теж так завжди думали, — сказала Селеста нечітко. — Але потім я дізналася, що вони лише близнята, а не однояйцеві близнюки, тож мої хлопці — це просто диво… — її голос стишився. — Господи! Що мені робити при зустрічі із Саксоном Бенксом? Ми говорили про те, щоб наступного року їхати в західну Австралію на велику сімейну зустріч. Чи треба мені сказати про це Перрі? Чи варто взагалі йому розповідати? Він засмутиться, правда? І ми нічого з цим не зможемо зробити, хіба ні? Нічого…
— Якби я була на твоєму місці, то вирішила б нічого не говорити Еду, а потім неодмінно вибовкала б.
— Він може розсердитися, — сказала Селеста та якось дивно глянула на Маделін — крадькома, майже по дитячому.
— На свого кузена-придурка? Думаю, запросто.
— Ні, на мене, — Селеста обтягнула рукав своєї блузки.
— На тебе? Думаєш, він захищатиме свого брата? — запитала Маделін.— Може й так.
— Буде дуже незручно, — сказала Селеста. — Коли Перрі зустрічатиметься з Джейн у школі, знаючи все це, що ми з тобою знаємо.
— Так. Тож може тобі і справді варто тримати це в таємниці, Селесто, — урочисто сказала Маделін, розуміючи, що якби справа торкалася Еда, то вона б верещала «Ти знаєш, що твій огидний брат зробив із моєю подругою?» вже тієї миті, коли б він зайшов у двері.
— І Джейн теж не казатимемо? — поморщилась Селеста.
— В жодному разі. Думаю, не треба, — вона прикусила щоку. — А ти як думаєш?
Джейн образиться і розсердиться, якщо дізнається, але яку користь принесе їй це знання? Не схоже було, щоб вона хотіла, аби Зіггі підтримував хоч якісь стосунки з цим чоловіком.
— Я теж так думаю, — сказала Селеста. — Та й ми не знаємо напевне, що це саме він.
— Не знаємо, — погодилася Маделін. Очевидно, Селесті було важливо, щоб ця думка прозвучала ще раз. То було для неї своєрідним захистом.
— Я не вмію зберігати таємниці, — зізналася Маделін.
— Справді? — Селеста скривилася. — А я добре вмію.
Розділ сорок шостий
Селеста їхала додому із засідання книжкового клубу та згадувала, коли ж вона востаннє бачила Саксона Бенкса та його дружину Елені. То було на весіллі в Аделаїді, незадовго до того, як вона завагітніла хлопцями, — величезне весілля одного з численних кузенів Перрі.
Випадково вони одночасно під’їхали до місця події та припаркувалися поруч із Саксоном. У церкві вони не бачили одне одного, тож обоє вискочили з автівок та заходилися обніматися та плескати одне одного по спині. І в Перрі, і у Саксона на очах були сльози. Поміж ними панувала справжня любов та приязнь. Селеста й Елені ловили дрижаки у коктейльних сукнях та з нетерпінням чекали на щось міцне після тривалої церемонії у холодній вогкій церкві.
— Кажуть, тут чудово готують, — сказав Саксон, потираючи руки, коли вони прямували до теплого ресторану, аж раптом Елені зупинилася. Вона забула свій телефон на лаві в церкві. Дорога до церкви й назад зайняла б годину.
— Лишайся, я поїду, — сказала Елені, але Саксон лише закотив очі та відповів «Ні, кохана, нікуди ти не поїдеш».
Врешті по телефон поїхали Перрі з Саксоном, а Селеста та Елені пішли у ресторан та насолоджувалися шампанським біля каміна.
— Почуваюся жахливо, — радісно сказала Елені, подаючи знак офіціанту налити їй ще шампанського.
«Ні, кохана, нікуди ти не поїдеш».
Як міг чоловік, котрий із такою турботою, шляхетністю і гумором відреагував на цю прикрість, бути тією людиною, котра так скривдила дев’ятнадцятирічну дівчину?
Але Селеста мала б знати, як ніхто, що таке, звісно, можливо. (Перрі б теж повернувся по її телефон).
Може, обидва чоловіки мають однаковий психічний розлад? Психічні хвороби є спадковими, а Перрі із Саксоном були дітьми однояйцевих близнюків. З точку зору генетики вони не просто двоюрідні брати, а майже рідні.
Чи може це їхні мами щось із ними зробили? Понівечили? Джин та Ейлін були милими, подібними на ельфійок жінками з практично однаковими майже дитячими голосами, дзвінким сміхом та гарними вилицями. Такі пані вважаються дуже жіночними і покірними, але насправді мають які завгодно риси, окрім покірності. Такі жінки приваблюють успішних чоловіків, котрі днями роздають вказівки, а потім приходять додому та в усьому коряться своїм дружинам.