За день до доброчинної вечірки
По п’ятницях Маделін працювала, а отже майже завжди пропускала ранкові п’ятничні шкільні збори. Ед зазвичай з’являвся там, якщо хтось із дітей виступав чи отримував нагороду за досягнення. Однак сьогодні Хлоя просто благала Маделін прийти, бо її клас розповідав вірш «Дантист і крокодил», і у неї теж були свої слова.
А ще Фредів клас вперше мав грати на блок-флейтах. Вони збиралися зіграти «Happy Birthday» для пані Ліпманн, що обіцяло перетворитися на болючий досвід для всіх сторін процесу. (По школі пішов поголос, що цьогоріч пані Ліпманн виповнюється шістдесят, але ніхто цього не міг ані підтвердити, ані спростувати).
Маделін вирішила піти на збори, а в понеділок, у другій половині дня, відпрацювати, раніше вона не могла працювати по понеділках, бо відвозила Абігель на тренування з баскетболу, а Ед віз менших дітей на плавання.
— Мабуть, Абігель уже не потрібні тренування з баскетболу, — сказала вона Едові, коли вони вийшли з машини із пластянками кави. Після того, як вони відвезли дітей, то заскочили у «Блакитний блюз», де у Тома вже запара, бо всі батьки школи Пірріві потребували кофеїну, щоб пережити виступ флейтистів на сьогоднішніх зборах. — Може, її тепер Натан тренує.
Ед обережно засміявся, мабуть, побоюючись, що вона знову заведеться і просторікуватиме про відміну занять із репетитором. Її чоловік — дуже терпляча людина, але Маделін помітила скляний вираз на його обличчі, коли вона розповідала, вочевидь, уже дуже довго, про те, як важко давалася Абігель алгебра, а Натана не було поруч, і що він не допомагав Абігель із домашнім завданням, і через це геть не розуміє, наскільки їй не дається математика, і так, Натан завжди добре петрав у математиці, але ж це зовсім не означає, що він здатен пояснити та навчити, і так без кінця-краю.
— Джой сьогодні надіслала імейл, — сказав Ед, замикаючи машину. Джой редагувала місцеву газету. — Вона хоче, щоб я написав про те, що відбувається у школі.
— Про що? Про благодійну вечірку? — байдуже запитала Маделін. Ед часто писав невеличкі статті для місцевої газети про шкільні фандрейзингові заходи. Вона побачила, як Селеста з Перрі переходять вулицю та прямують до шкільного подвір’я. Вони трималися за руки, така любляча прекрасна пара, Перрі йшов трішки попереду, немов захищаючи Селесту від машин.
— Ні, — обережно сказав Ед. — Про булінг. Про петицію. Джой каже, що булінг — це гаряча тема.
— Ти не можеш про це писати! — Маделін раптово зупинилася посеред дороги.
— Геть з дороги, чортова дурепа! — Ед схопив її за лікоть, а поруч просвистіла машина, що мчала з боку пляжу. — Бо одного дня я писатиму матеріал про трагедію на цій дорозі.
— Не пиши нічого, Еде, — сказала Маделін. — Це так погано для репутації школи.
— Я все ще журналіст, якщо ти пам’ятаєш, — сказав Ед.
Три роки тому Ед полишив роботу в «The Australian» — більш стресову, більш престижну, з жорстким графіком і значно вищою платнею, щоб Маделін могла вийти на роботу, і вони обоє могли приділяти час вихованню дітей. І він ніколи не скаржився на направду нудну роботу у місцевій газеті, з радістю ходив на всі серферські карнавали, свята та святкування сторічних ювілеїв у місцевому будинку для літніх людей. (Морське повітря, схоже, сприяло довголіттю). І це вперше він натякнув на не, що його це не надто влаштовує.
— Це справжня історія, — сказав Ед.
— Це не справжня історія! — вигукнула Маделін. — Ти сам знаєш, що несправжня.
— Що саме за несправжня історія? Привіт, Еде. Маделін, радий бачити. — Вони нагнали Перрі та Селесту. Перрі був у прекрасно скроєному костюмі, без сумніву, італійському, він коштував дорожче, аніж увесь Едів гардероб. На думку Маделін, дорожче навіть, якщо рахувати вартість одягу разом із шафою. Коли Перрі нахилився поцілувати її, Маделін встигла торкнутися шовкового рукава його сорочки та відчути запах його парфумів.
Вона часом думала, як це — бути заміжньою за чоловіком, котрий так гарно одягається: Маделін би стільки втіхи мала з тих чудових фактур та кольорів, м’якості краватки, напрасованої хрумкості сорочки. Звісно, Селеста, котра не надто цікавилася одягом, можливо, навіть не помічала різниці між Перрі та пом’ятим неголеним Едом у старій оливковій флісці та футболці.
Спостерігаючи за тим, як Ед та Перрі розмовляли, вона відчула раптовий напад любові до Еда, хоч ще хвилину тому на нього злилася. Цей сплеск почуттів спричинило те, як уважно та відкрито від слухав Перрі, а ще — його колюче підборіддя так контрастувало з гладенько виголеними щоками Перрі.