I знову думки, i очi, i руки Тимофiя купаються в теплому зернi, що вродило на його полi.
Несподiвано зовсiм недалеко вдарили копита, пролунали розрiзненi гвинтiвочнi пострiли, а потiм глухо озвався кулемет.
По звуку Тимофiй безпомилково визначив, що стрiляли iз «кольта». Тоскно, як людина, застогнав поранений кiнь i, збiльшуючись в очах, з високо пiднятою головою промчав бiля самого воза i круто повернув на схiд. Потiм надривний голос сплеснув неждано високим «ой» i зразу ж обiрвався.
Тимофiй кинувся до воза, але на пiвдорозi згадав, що гвинтiвку забрав Мiрошниченко. Зупинився в тяжкому роздумi.
В'їдливий писк кулi, що, здавалося, пролетiла над самим вухом, вивiв його з оцiпенiння. Тимофiй впав на землю. Оброшуючись, швидко i обережно поповз на стрiлянину.
Через кiлька хвилин Горицвiт не тiльки знав про бiй, а вже й бачив у думках його безвiдрадний кiнець: чотирьом червоноармiйцям недовго можна було встояти проти трьох десяткiв бандитiв, що, спiшившись, пiвколом притискали жменьку смiливцiв до рiки.
Раптом замовк кулемет. I тiльки тепер острах вчепився в тiло Тимофiя, але вiн зразу ж по метушнi кулеметника зрозумiв, що той мiняє ствол.
«Коли б успiв, коли б успiв», – благала кожна клiтина, бо вже бандити чорними тiнями зметнулися iз землi i побiгли вперед. Ще кiлька стрибкiв i… кiнець.
Молодий стурбований голос щось тихо промовив до кулеметника. Той крiзь зуби злостиво i спокiйно процiдив:
– Зараз, товаришу командир, сипнемо їм страху в матню. I дуло кулемета, наче захлинаючись, зафахкотiло вогнем. Бандитський ланцюг зразу ж, немов по командi, з стогоном, криками, матерщиною опустився на землю. Червоноармiйцi пiд прикриттям «кольта» швидко вiдбiгли назад, бо кiгтi бандитського ланцюга все бiльше витягувались до рiки.
– Товаришу командир, – хвилюючись, пiдвiвся Тимофiй i застиг невдалiк вiд невисокого, в кубанцi, воїна з пiстолетом у лiвiй руцi. – Спускайтеся за мною до Бугу, я перевезу човном.
– Ти хто будеш? – наближаючись, збiльшуються допитливi строгi очi. В напiвтемрявi нахмурене обличчя воїна здавалось незвично бiлим, аж прозоро синюватим.
– Я? – не знайшов, що вiдповiсти. «Що ти йому скажеш? Ще за бандита прийме!» – Бiдняк я. Що за радянську владу.
– Все! – вилаявся кулеметник. – Нi одного набою! – Схопив кулемет i, обпiкаючи руки гарячим стволом, знову вилаявся тоскно i боляче. I тiльки тепер Тимофiй побачив, що з правої руки командира дзюрчить кiлька чорних струмкiв кровi. Куля, видно, наскрiзь пробила руку, i кров, розтiкаючись, так струмила iз розчепiрених болем пальцiв, наче всi вони були пораненi.
– Тьху! Чортова мати!
– Iваненко, що з тобою?
– В плече кусонула, – обiзвався червоноармiєць, що, люто вiдстрелюючись, лежав у борозенцi.
– Бiгти зможеш?
– Зможу, товаришу командире.
Пiд нестихаючi пострiли побiгли до Бугу. Заросле кущами узбережжя залопотiло кулями, але сила в'їдливого свисту зменшилась, як зменшувалось iз наближенням рiки почуття небезпеки.
З-за обстрiпаної хмари виткнувся ущерблений мiсяць. На жовтому побережжi сильнiше затокувала кров з руки командира, i хвиляста подовбана стежечка покотилася до самого човна. Здавалося, то не жива тепла кров напоїла берег, а хтось iз дiтвори осiнньої години повтискав у жовтий пiсок рiвнi чашечки жолудiв.
Нi чуття болю, нi звичного жалю i млосностi, що починають нудити вiд великої втрати кровi, не побачив Тимофiй нi в темних, наче з янтарним вiдливом очах командира, нi на його бiлявому спокiйному обличчi. Було воно строго пiдiбраним, зосередженим, по-красивому впертим.
– Пiдiйми руку, товаришу командире. Життя витiкає! – звичним суворим голосом промовив Тимофiй i зi всiєї сили рвонув до себе тонкий поржавiлий ланцюг. Занили пальцi, в'їдаючись в залiзо, але якесь кiльце лопнуло, i Тимофiй повеселiшав: не треба вiдмикати плоскодонки – збереглася дорога хвилина.
Уже випливли на середину рiки, коли берег заворушився темними постатями, засiяв мерехтливими вогниками. Невеликi спiвучi грудочки води, здибленi навколо човна ворожими кулями, на диво були схожi на неспокiйних блакитнокрилих крячкiв, що з криком падали на рiку. На березi всi полегшено зiтхнули.
– Спасибi. Вiд Червоної Армiї спасибi, – лiвою рукою потиснув командир тверду руку Тимофiю.
– То вам спасибi. За все спасибi. Я вам руку перев'яжу. Сорочкою. Вона чиста у мене. – Рiшуче рвонув Тимофiй комiр верхньої полотняної сорочки, i дрiбнi гудзики росою посипались пiд ноги.
– Не треба, – усмiхнувшись, вийняв пакуночок з кишенi, сказав кулеметниковi, щоб перев'язав плече Iваненковi, а сам пiдняв руку вгору, i кров iз пальцiв потекла в рукав.