— На захід від Геркулесових стовпів[24], — відповів я, трохи заспокоюючись, — на картах позначені Канарські острови й Антілія, а далі простягається Море Пітьми з численними островами, далі — країна Сіпанго, а за нею — материк Азія.
— Боже, ти чуєш мене! — вигукнув гість. — У Генуї кожний хлопчисько знає про це, а коли я викладав свій план перед королями Англії і Франції[25], духівники їхні піднімали на мене хрест, як на людину, яку лихий попутав…
З усіх хлопчаків Генуї, я гадаю, один я був так добре обізнаний з картографією, але мені, звичайно, і на думку не спало перечити незнайомцеві.
— Я доберусь до Азії з заходу, — вів він далі, — я причалю у гавані Зайтун і чудовому місті Квінсай, описаному венеціанцем Марко Поло, я віднайду Золотий Херсонес і країну Офір[26], я привезу в Іспанію незліченні багатства і сам на чолі безстрашного вояцтва вирушу відвойовувати у невірних гріб господній. Але коли я здійсню все це, в усьому християнському світі не знайдеться людини, яка не уславила б ім'я адмірала Крістоваля Колона![27]
«Адмірал Крістоваль Колон, нащадок стародавніх мореплавців, — повторив я про себе. — Я це ім'я запам'ятаю на віки вічні».
Жилки набрякли на чолі нашого гостя, а руки тремтіли.
— Чи надовго ви маєте намір затриматись у Генуї, месіре[28] адмірал? — спитав синьйор Томазо більше для того, щоб дати можливість гостю вгамуватися.
— Свої справи з банком святого Георгія я вже полагодив, — сказав гість, — але я чекаю на обіцяну вами зустріч з людьми герцога. Зрештою я зможу вирушити в Нюрнберг і сам один.
— Це було б необачно, — заперечив синьйор Томазо. — На герцога в дорозі скрізь чекатимуть свіжі коні, та й узагалі тепер одному небезпечно перевалювати через гори.
— Господи, — пробурмотів гість майже у відчаї, — одну вірну людину! Дайте мені хоча б одну людину, на яку можна було б покластися і яка знала б німецьку мову. Можу я поговорити з тобою на самоті? — спитав він синьйора Томазо.
І господар, незважаючи на наші благальні знаки, негайно звелів, щоб ми вийшли з кімнати.
— Ну, як тобі подобається цей адмірал? — запитав Орніччо, спускаючись зі східців. — Я розумію, чому королі Кастілії і Леону віддали йому під керівництво всю експедицію. Він, напевне, так кричав у них в палаці, що королева сказала королю: «Дайте йому Христа ради гроші й кораблі, інакше ми обоє оглухнемо».
— Як тобі не соромно, Орніччо! — зупинив я його. — Невже ти не бачив, яке сяйво випромінювало його обличчя, коли він говорив про гріб господній.
— Можливо, господар підтягнув гноти в лампах, — сказав мій невиправний друг. — Сяйва я, правда, не помітив. Але зате я бачив, як адмірал від хвилювання зігнув у руках наш залізний прогонич, яким замикаються вхідні двері. Кожний власник балагана залюбки…
— Посоромся, Орніччо! — розгнівався я. — Невже це все, що спало тобі на думку?
— О ні, мені ще прийшло в голову, що мій дружок Франческо вже замріявся про мандри і відкриття. Але, на щастя, адмірал не справляє враження людини, що набирає команду з хлопчаків замість досвідчених і хоробрих матросів. Ні, повторюю: скоріше іграшковий кораблик вирушить у дорогу, ніж ми з тобою залишимо Геную.
Ми повернулись зовсім уже пізно; це нам дозволялось у святкові дні. В Есталено, човняра, ми взяли човен і веслували доти, доки обидва не натерли собі мозолів.
Повертаючись додому, ми гадали застати синьйора Томазо вже в ліжку, але виявилось, що у будиночку нашому повно гостей. Адмірал дочекався-таки панів з почту герцога Монтефельтро.
Молодий герцог вирушає в Нюрнберг до географа лицаря Мартіна Бегайма[29] і має намір пробути у нього понад рік, удосконалюючись у географічних і картографічних науках.
Господар наш послугував месіру Колону, звівши його з домоуправителем герцога, який дає адміралу змогу з почтом його вельможності перебратися через гори.
Про це ми довідалися з розмов наших гостей. Оскільки ніхто не звертав на нас уваги, а ми дуже хотіли спати, то нишком пробрались наверх і шурхнули в постіль.
Вже потім, крізь сон, я почув, що господар кличе Орніччо.
Чесно кажучи, мені також необхідно було спуститися вниз і допомогти моєму другові по господарству, але, бачачи моє заспане обличчя, Орніччо, усміхаючись, порадив мені виспатися за двох.
Я і не чув навіть, як він повернувся в нашу комірчину.
Розділ VII
РОЗЛУЧЕННЯ
24
Геркулесовими стовпами в давнину і середні віки називали Гібралтарську протоку. Море Пітьми — Атлантичний океан. Антілія — легендарний острів на захід від Азорського архіпелагу. Сіпанго — Японія; вперше це слово появилось на європейських картах після подорожі Марко Поло (сам Марко Поло в Японії не був).
25
Колумб свій проект ні в Англії, ні у Франції особисто не пропонував. Він на це уповноважив свого брата Бартоломе.
26
Золотий Херсонес і країна Офір — легендарні країни, де, за біблійними переказами, цар Соломон добував золото для Єрусалимського храму.
27
Італійське ім’я Крістофоро Коломбо (по-латині Хрістофор Колумбус) по-іспанськи вимовляється «Крістоваль Колон».