Легкий іграшковий кораблик погойдується на протягу. Я сумно слідкую за тим, як напинаються й опадають його маленькі шовкові вітрила.
Ось він не вирушив у дорогу, а друг мій Орніччо вже покинув Геную.
Все це сталося так несподівано, що не тільки я, але й синьйор Томазо ніяк не може звикнути до думки, що Орніччо нема з нами.
Здавалось, що в нашому будиночку кожен виконував свою частку роботи, і тому в усіх усе так ладилося. Але ось поїхав Орніччо, і все полетіло шкереберть.
Казанок над вогнищем раз у раз перекидається, заливаючи вогонь. Юшка подається на стіл пересолена, а м'ясо недосмажене. Голодний кіт щохвилини потрапляє всім під ноги, клітки для птахів не прибрані. Наші гості вже не засиджуються за столом, як раніше, — нема кому їх розважати грою й веселими пісеньками.
Ввечері перед сном ми вдвох з господарем вираховуємо, коли ж нарешті ми отримаємо звістку від Орніччо. Герцогові люди майже щодня повертаються з кіньми, що не витримали важкої дороги. Ці бідні тварини вже не годяться під сідло — їх тепер продадуть селянам або шкуродерам.
Ми ходимо на заїжджий двір довідуватися про листи, але, за всіма відомостями, загін герцога ще не добрався до Нюрнберга.
Нарешті настав бажаний день.
На світанку крізь сон я невиразно чув грюкання дверей, кроки і голосну розмову, але ніяк не міг проснутися.
Я був дуже здивований, коли синьйор Томазо стягнув з мене ковдру.
— Вставайте, пане ледар! — гукав він простягаючи мені великий пакунок. — Інакше ви проспите всі вісті про Орніччо!
В пакунку були два листи — мені і синьйору Томазо. Свій я наведу весь, бо не можу передати краще, ніж Орніччо, всі описані ним події.
«У літо господнє 1492-е, травня третього дня, з імперського міста Нюрнберга, що лежить на річці Пегніц, бідний живописець — підмайстер Орніціус шле вітання другу своєму і брату, Франціску Руппіусу, в славне місто Генову.
Скільки разів уже я пориваюсь написати тобі, дорогий Франческо, але до цього дня не було змоги з багатьох причин.
У Нюрнберг ми добралися дуже швидко, бо часто замінювали коней. Всю дорогу я сидів позаду пана Флоріуса, наставника молодого герцога, але перед самим містом я зліз з коня і, взявши за вуздечку адміральського коня, повів його вулицями. Мені здається, що так мусять робити пажі та зброєносці.
Оскільки я не міг навіть як слід попрощатися з тобою, то нам і не пощастило гарненько порозмовляти перед від'їздом.
Дізнавшись від синьйора Томазо, що я чотири рази побував у німців з мандрівниками-торгівцями, адмірал покликав мене вниз і біля двох годин мене сповідав. Я, звичайно, тієї ж миті признався йому, що знання мої з німецької мови мізерні і що я можу бути йому за перекладача лише при купівлі провізії або при найпростішій розмові.
Я чув, що знатні і вчені люди в розмові користуються тільки латиною, і це полегшує стосунки між іспанцем, датчанином чи поляком. Певно, латинь Бегайма примушувала бажати кращого, коли пан вирішив користуватися моїми послугами.
Вияснивши мої знання з німецької мови, він довго розпитував мене, чи вмію я писати, співати і грати, чи вмію я танцювати, чи є у мене гарне вбрання. Я боявся, що для того, щоб слугувати йому, необхідно буде рачки ходити, носити поноску і стрибати через обруч, але, слава богу, до цього не дійшло. До Нюрнберга ми добрались без особливих пригод, і наступного дня нас прийняв лицар Бегайм, до якого в адмірала був лист від флорентійця Паоло Тосканеллі.
Нам на подив, виявилось, що лицар чудово розмовляє і по-латині, і по-італійськи, і по-іспанськи, тому перекладач їм і не знадобився. Все-таки про те, що він узяв мене з собою, пан анітрохи не жалкує, бо я щоденно роблю йому багато дрібних послуг.
Я полатав йому весь одяг і білизну, які, треба зізнатись, мали вигляд зовсім не адміральський.
Я буджу його вранці і щодня вислуховую його оповіді про Індію та Єрусалим. Я супроводжую його по місту. І, коли він велить, розважаю його і його гостей піснями й музикою.
Вчора ж ми відвідали залу ратуші, де виставлено яблуко земне, або глобус, що його виточив Мартін Бегайм із дерева. Якби ти побачив глобус, то одразу ж визнав би його перевагу над картою.
Глобус цей має один фут і вісім дюймів впоперек і обклеєний пергаментом. На кулі намальовані всі відомі лицарю країни, позначено екватор, який поділяє землю на Північну і Південну півкулі, тропіки і перший меридіан, що проходить через острів Ферро.
Чорним і червоним чорнилом на кулі написано точну розповідь про все дивовижне, що великий нюрнбержець бачив сам або про що довідався від інших мандрівників.