— Де ж той мандрівник? — лунає наді мною гучний голос.
І, протираючи очі, я збагнув, що несподівано для себе я заснув. Наді мною схилилось кілька темних постатей, і я впізнаю голос лоцмана:
— А цей заплатив за свій проїзд, капітане, до самого Палоса.
Я підводжусь і розглядаю обличчя матросів і лоцмана, а високий чолов'яга з пов'язкою на оці мені також нібито знайомий. Чи ба, та це той самий моряк, якого я застав у домівці синьйора Томазо у свої перші відвідини! Це і є капітан, якого чекають з учорашнього дня.
— Драстуйте, синьйоре капітан, — кажу я, бо не знаю його імені.
— Постривай-но… — раптом промовив чоловік з пов'язкою на оці. — Де я бачив цього хлопчиська?
— Ви бачили мене у живописця синьйора Томазо, — відповідаю я собі на лихо, бо капітан одразу ж хапає мене за плече.
Ти так і не повернувся до своєї матері, малий негіднику! — вигукнув він.
Лебідка з виском обертається, розмотуючи канати, матроси сновигають по палубі. Я відчуваю дужий поштовх, і раптом повітря сповнюється свистом і лопотінням, ніби здійнялася зграя птахів, — це підняли паруси.
— Сакко, — каже капітан, — звели спустити східці, я зараз спроваджу цього малого неробу на берег.
— Він заплатив за свій проїзд, — обзивається лоцман зніяковіло, — ми повинні відвезти його в Палос.
— Сакко, він утік від матері, — каже капітан хриплим від хвилювання голосом. — Пригадай, що сталося такої ж червневої ночі двадцять років тому!
Він бере мене за плече і брутально штовхає вперед…
— Ходімо, я не візьму на себе гріха перед бідною жінкою.
Я такий приголомшений, що в першу мить не можу відкрити рота.
— Чому ви штовхаєте мене? — вимовляю я нарешті. — Я повинен поїхати в Іспанію. І синьйор Томазо повністю заплатив за мій проїзд.
— У синьйора Томазо голова напхана дурницями, — буркоче капітан сердито. — Ну, збирайся мерщій, вже піднімають якір!
Раптом він повертає мене до себе, і я бачу, що в його єдиному оці блищать сльози.
— Рівно двадцять років тому я втік з дому, як і ти, — каже він. — До моєї матері дійшли чутки про мою смерть. Тому що вона любила мене більше від життя, вона тієї ж ночі вистрибнула з вікна і вбилась.
Він відвертається, затуляючи обличчя руками. Два матроси, за його знаком, хапають мене під лікті і тягнуть до сходів. Я пручаюсь, як коник, я б'ю їх ногами й руками і чую, як мій одяг тріщить по всіх рубцях.
На кормі матроси вибирають якірний ланцюг. Корабель поштовхами поривається вперед.
Міцно схопившись за борт, я кричу:
— Це помилка, дорогі синьйори, це помилка!..
Але мене тягнуть далі.
Я опираюсь на кожному кроці, чіпляюсь за все, що попадається мені під руки.
Тоді вони, піднявши мене в повітря, зносять з корабля і кладуть на пісок.
Корабель уже рушив. Я чую, як вони з веселим сміхом хлюпають за ним по воді.
Задихаючись від сліз, я довгий час лежу нерухомо. Потім, раптом збагнувши все, що сталося, підхоплююсь на ноги.
Корабель на всіх парусах перетинає затоку. Я згадую про гроші, заплачені за мій проїзд, про останні гроші синьйора Томазо. А мій чудовий сундучок з новим вбранням!
Я біжу за кораблем уздовж берега і кричу щосили. Мокрий, обідраний, вимазаний, я погрожую їм навздогін кулаком. Але корабель уже зникає вдалині.
Плачучи, падаю я на пісок і лежу доти, поки небо не починає блякнути. На сході появляється рожева смужка.
Тоді, підвівшись і навіть не струсивши з одежі піску, я повільно йду додому.
— Де ти валявся, молодче? — гукають мені перекупки, що поспішають на базар, а хлопчиська, які несуть за ними кошики, шпурляють в мене рибою.
Але я навіть не повертаю голови в їхній бік.
Несподівано важка рука лягає мені на плече і страшенно знайомий, до нудоти солодкий голос чується за моєю спиною:
— Бог звів все-таки нас з тобою, мій любий Франческо Руппі!
Оглянувшись, я бачу перед собою мого колишнього господаря, майстра Антоніо Тульпі.
Розділ IX
ДАВНІЙ ЗНАЙОМИЙ
— А, синочку, — каже він, хапаючи мене за вухо і боляче крутячи його між пальцями, — нарешті ти мені попався, синочку! Але який же ти брудний і обідраний! Видно, крадіжка не пішла тобі на користь, — веде він далі, беручи мою руку і переплітаючи мої пальці зі своїми.
Він тихенько стискає пальці, і це завдає мені нестерпного болю, бо майстрова рука більша і ширша від моєї.