Орніччо водив мене по Палосу цілий день, але я не відчував утоми — так захоплювало мене все в цьому маврітансько-іспанському місті.
Додому ми повернулися в пречудовому настрої.
Орніччо влаштував мене на підлозі в передпокої, де завжди спав сам, і запалив світло, чекаючи на свого пана. Втомлений дорогою і враженнями довгого дня, я хутко заснув.
Проснувся я від того, що хтось, розчинивши двері, боляче штурхнув мене в бік.
Я впізнав адміралів голос і збентежено почав чекати, коли Орніччо заговорить про мене. Але мій друг приніс адміралу вмитись і подав їсти, не промовивши ні слова.
Певно, в адмірала був лихий настрій, і Орніччо не відважувався розпочати розмову.
Я почув, як скрипнуло адміралове ліжко. Запанувала тиша.
— На добраніч, месіре адмірал, — сказав мій друг. І адмірал відповів йому:
— На добраніч.
— Я можу вже лягати? — спитав Орніччо. Він, мабуть, відчував, як хвилююсь я тут, поруч, за стіною, і намагався якомога довше не йти.
— Орніччо, — раптом озвався адмірал, — сьогодні всі наче змовилися дошкуляти мені. На «Ніньї» поставили латинські[35] паруси замість прямих[36], як я наказав, а надвечір надійшов лист від королеви. Її величність наказує мені, вийшовши в Море-Океан, триматися якнайдалі від Гвінейського узбережжя, щоб не дратувати португальців. Невже мої вороги при дворі знову набирають ваги, і королева перестала вірити в те, що я відпливаю на захід? Інакше навіщо їм було б застерігати мене від шляху навколо Африки?.. Ти хочеш спати, хлопче?
— Ні, я слухаю вас, пане, — охоче відповів Орніччо. — А можливо, її величність погано обізнана з картами і сама плутає схід і захід? — спробував він пожартувати. Господи, він все зіпсував!
— Не патякай! — сказав адмірал.
Знову мовчання. Боже, дай мені снаги все це знести!
— То чим же скінчилась твоя пригода в балагані? — несподівано спитав адмірал уже іншим голосом. — Чи вдалось тобі побити того дурня?
— Пане мій адмірал, — відповів Орніччо, — якщо вам не спиться, я можу розповісти цікаву пригоду.
Серце моє закалатало так гучно, що я боявся, як би його калатання не почули за стіною.
— Розкажи, — зацікавлено сказав адмірал.
— Це сталося в одному приморському місті, ваша вельможність, — почав мій друг, — ну, скажімо, такому, як Палос чи Генуя. В одній майстерні працювало двоє товаришів, вони безмежно любили море…
Мені здавалося, що Орніччо говорить надто повільно, бо моя думка випереджала його слова.
Називаючи мене іншим іменем, він розповів адміралу про всі мої пригоди. Він так детально говорив про одноокого капітана, про майстра Тульпі і про господаря «Калабрії», нібито сам був присутній при цьому. Навіть про моє нове вбрання і про сундучок з бляшками він не забув згадати. Закінчив Орніччо свою оповідь тим, що я прибув до Палоса.
— Ви не здогадуєтеся, месіре адмірал, про чиї злигодні я вам розповідав? — спитав він. — Мій любий друг Франческо Руппі, за якого я просив вас уже неодноразово, приїхав у Палос. Бідолаха не може спати і їсти, він марить Індією. Він мріє після цих мандрів вирушити з вами відвойовувати гріб господній.
Цієї миті, згідно нашого плану, я мав появитися і стати на коліна перед адміралом. Тремтячи від хвилювання, я підвівся з підлоги і чекав.
— Навіщо ти мені про все це розповідаєш?! — почув я сердитий голос адмірала. — Хіба в мене мало свого клопоту і неприємностей? Гаси світло і лягай спати, бо завтра ми встанемо на світанку. І не докучай мені більше зі своїм Франческо Руппі!
Розділ XI
ЗЛИЙ ДІДУГАН
Нема горя, якого не можна перетерпіти. Так кажуть старі люди. І я з допомогою мого любого Орніччо перетерпів своє горе. Він щохвилі підбадьорював і підтримував мене.
— Мабуть, синьйор Томазо казав правду, — говорив він, — і тобі справді ще рано вирушати в таке плавання. Ми повернемось у Геную, чим невимовно порадуємо нашого господаря. Тітто Б'янкі чесна людина і, звичайно, поверне синьйору Томазо сундучок із вбранням і гроші за твій проїзд. А оскільки ми вже побачили світ, то тепер господар, можливо, пошле нас куди-небудь у своїх справах.
Орніччо так переконливо мене умовляв і так дотепно смішив, що я почав вважати себе зовсім не таким вже нещасним, як це мені здавалось першої страшної ночі у Палосі.
Наприкінці липня стояла чудова погода, повівав сприятливий вітер, але адмірал відклав відплиття флотилії на п'ятницю, 3 серпня, бо п'ятниця, сказав він, це день, щасливий для будь-яких починань.
35
Латинські, або трикутні, паруси, що давали кораблю змогу йти по курсу при бічному вітрі, були вкрай необхідні в каботажних плаваннях.
36
Прямі, або чотирикутні, паруси, що дозволяли кораблю лавірувати при зустрічному вітрі, використовувалися в далекому плаванні.