Выбрать главу

Я скотився до самого борту корабля і впав би у воду, якби пан адмірал не підійшов до мене і не допоміг підвестися.

— Не бійся, хлопче, — сказав він, — ми далеко від берега, і виверження не заподіє нам шкоди.

І тільки зараз я згадав про книжку, в якій розповідається саме про такі явища. Це повість римлянина Плінія Молодшого про пибель Помпеї. З вершини гори в глибині острова вихоплювалися клубища багрового диму і вилітало величезне розпечене каміння. Потім все навкруги раптово так сліпуче засяяло, що я зажмурив очі.

Коли я зміг знову глянути на Тенеріф, з обох схилів гори вже збігало полум'я. Мені стало гаряче, як біля горна у кузні, і я повернувся обличчям на захід.

Залишену в Гран-Канарії «Пінту» ремонтували повільно, аж поки адмірал, повернувшись на Канарію, не змусив місцевих теслярів і конопатчиків жвавіше взятися до роботи. Якби я не бачив цього на власні очі, я ніколи не повірив би, що пан може сам стругати дошки або лагодити паруси. Річ у тому, що зупинкою у Гран-Канарії скористались і для того, щоб змінити нарешті паруси на «Ніньї».

На Гомеру адмірал повернувся 2 вересня уже з полагодженими як слід «Ніньєю» і «Пінтою».

6 вересня всі три судна маленької флотилії вийшли з гавані в Гомері. Того ж дня нам зустрівся іспанський корабель, що йшов з острова Ферро, куди ми прямували. Капітан цього корабля попередив пана, що поблизу Ферро нас чекає засідка з трьох португальських суден. Задумали вони, як видно, щось лихе.

Пан відповів, що ніщо не зможе його примусити одхилитися від обраного шляху. І лише умовляння братів Пінсонів змусили його уникнути цієї неприємної зустрічі.

Адмірал колись пропонував свої послуга Португалії, ще раніше, ніж іспанцям. Король Жуан II, затягши тоді переговори про експедицію, таємно спорядив три судна, які вирушили на захід. Але бог покарав португальців за віроломство і наслав їм у дорозі таких страхіть, що вони змушені були повернутися.

Ця неприємна зустріч так зацікавила нашу команду, що в нас тільки й було розмов, що про неї. Приємно було чути, що іспанці віддають належне хоробрості і непохитності адмірала.

— Я плавав на Азори, — сказав матрос Бастідас, — і на власні очі бачив човна, видовбаного з суцільного дерева, якого прибило туди морською течією звідкілясь із заходу. Вже кілька років я чую про те, що десь недалеко на захід від Азорів знаходяться невідомі острови, але до пана адмірала ніхто не відважувався туди добратися.

— Служник губернатора, — сказав Хуан Роса, — на Канарських островах також показував мені такого човна. Його принесло морською течією три роки тому.

— Жаль, що там не сидів живий індієць, — сказав Орніччо, — ми б його розпитали детально, чи п'ють в Індії вино, бо ось Хоакін Рогіда непокоїться, що до кінця плавання ми залишимось без своєї щоденної порції.

— Я бачив цього човна, — сказав я, — але невже він подібний до тих чудових індійських човнів з наметами для панів і відділеннями для веслярів, про які оповідають мандрівники?

Орніччо, не відповідаючи, за плечі повернув мене до гурту матросів, які, здавалося, чекали на нас.

— Сьогодні тобі розважати екіпаж, — сказав він. — Розкажи їм про все, про що ти вичитав у книжках про Індію і Катай, про храми і човни, і про місто з тисячею мостів, і про місто з золотими дахами. Поєднай вигадки Мандевілля[47] з розповідями Марка Поло, і товариші наші повірять, що ти найкращий оповідач на землі.

Матроси справді давно вже чекали на нас, але з властивою іспанцям ввічливістю не втручались у нашу розмову.

Я не скористався з поради Орніччо, бо не хотів обдурювати цих добрих людей, а вирішив розповісти, можливо, менш цікаву, зате справжню пригоду з власного життя.

Тоді, коли це діялось, я був ще малюком і тому передаю все виключно зі слів матері.

Трапилося, що в наших місцях прокотилася гнила лихоманка і скосила майже половину населення. Моя мати щоденно ставила свічки святій діві з Анастаджо, щоб лихоманка обминула наш дім, але все-таки я захворів. У селі вже не було ні лікаря, ні попа — обох давно віднесли на кладовище. Я лежав без будь-якої допомоги. Батько й мати, стоячи навколішки біля постелі, молилися, щоб я одужав.

Цієї миті в двері постукали. Коли мати вийшла, вона побачила прокаженого. З полотняним мішком на голові і з дзвіночком в руці він стояв біля нашого порога.

Мати злякано кинулась од нього в дім.

— Дружино моя, — сказав батько, — можливо, це господь бог хоче випробувати нас, — і вийшов до нещасного.

Виявилося, що хлопчаки розбили камінням йому ногу, і він не міг іти далі.

вернуться

47

Мандевілль Джон — англійський мандрівник кінця XIV століття, який відвідав, за його словами, Турцію Вірменію, Єгипет, Лівію, Сірію, Персію, Халдею Ефіопію, Індію та інші країни. Незважаючи на неймовірні перебільшення, яких він допускався у своїх оповіданнях, Колумб глибоко вірив йому.