Мати власноручно обмила і перев'язала йому рани, нагодувала і наповнила його торбу харчем. В подяку за це бідолаха, який раніше був цирульником, навчив її, як пустити мені кров. Після цього в мене трохи згасла лихоманка.
Коли нещасний, благословляючи наш дім, пішов у напрямку до лісу, мати сказала батькові:
— Я піду спати у повітку, де раніше стояла корова. Коли ти помітиш у мене ознаки тієї хвороби, поклади мені в торбину хліба й сиру, дай ціпок і дзвіночок і випровадь на дорогу. Але, може, господь не забуде добра, і дитя наше одужає.
Через два дні я, вже зовсім здоровий, бігав вулицями, і ніхто з моїх батьків не захворів проказою.
Наші односельчани, довідавшись про цю подію, хотіли вигнати моїх батьків з Анастаджо, але повага до мого батька була така велика, що зрештою нас залишили в селі, поклавшись на волю божу. І мої батьки не заразились. Батько мій розбився на смерть, впавши під час роботи з даху дзвіниці, а мати через кілька років померла від грудної жаби.
Одначе до смерті з матір'ю стався ще один випадок. Коли мені було десять років, а батька мого вже не було живого, поблизу нашого села проносили лицаря, який захворів проказою. Його несло четверо служників, носи і роти яких були зав'язані ганчірками, змоченими оцтом. Попереду на коні їхав чоловік, який день і ніч калатав у дзвін, і всі жителі, почувши ці зловісні звуки, ховались по хатах.
Мати моя підійшла до носилок, замінила на хворому бинти й обмила його тіло. Зробила вона це не для того, щоб спокушати господа, а в пам'ять про мій дивовижний порятунок.
Вона розповідала, що хвороба зовсім не знівечила вродливого обличчя лицаря, але так роз'їла його кінцівки, що, коли він згинав руку, м'ясо розлазилось на лікті і було видно кістку.
Моя мати приторкалась до нещасного, але бог вдруге врятував її, і вона не захворіла.
Всі вислухали мою розповідь зацікавлено, ні разу не перебивши мене, і один лише Хуан Яньєс, прозваний Кротом, залишився нею незадоволений.
— Навіщо ти розповів цю нісенітницю? — спитав він. — І кого ти хочеш обдурити цією оповіддю? Де це бачено, щоб стикатися з прокаженим і не захворіти?
Синьйор Маріо втрутився в нашу суперечку.
— Ні, Яньєсе, це цілком можливо, — сказав він. — Є люди, несприйнятливі до деяких хвороб. Я знав жінку, яка доглядала чоловіка, що захворів чумою. Вона їла з ним з одного посуду і все-таки залишилась жива і здорова.
— Чи буває, синьйоре Маріо, щоб від батьків така несприйнятливість до зарази передавалась і дітям? — зацікавлено спитав Орніччо.
— Про це я нічого вірогідного не можу сказати, — відповів секретар, — можливо, що й так.
Яньєс Кріт одійшов від нас, незадоволено похитуючи головою.
— Що лігурійці — задираки і хвальки, це мені давно відомо, — сказав він, — а тепер виявляється, що вони до того ж ще й брехуни.
Оскільки я точнісінько так, як оповідала моя мати, розповів про ці події, мене дуже боляче вразила його недовіра.
Розділ III
ЖИТТЯ НА КОРАБЛІ І ПРИГОДА З АДМІРАЛОВОЮ КАРТОЮ
Адмірал так мало зважав на мене, що я не можу міркувати про те, чи виправдую я своє перебування на кораблі. Але як би там не було, я вельми стараюсь.
Я не такий спритний, як Орніччо, котрий легко, мов білка, видирається по щоглі нагору, в сторожову корзину.
Він несе варту на кораблі нарівні з найдосвідченішими матросами, незважаючи на те, що його становище — пажа адмірала — могло б звільнити його від цієї важкої служби.
За час плавання я вже трохи навчився справлятися з парусами, але мене більше ваблять корабельні теслярі, і мушу сказати, що всі чотирнадцять кліток для поросят змайстровані моїми власними руками.
Наше судно, яке мало такий хвацький вигляд у Палосі, тепер майже щоденно потребує якогось полагодження, і мені рідко доводиться байдикувати.
Незважаючи на те, що, як каже адмірал, ми пройшли лише половину дороги, частина снастей на «Санта-Марії» і «Пінті» стала непридатною, а сторожова корзина зовсім розлазиться у нас на очах.
Часто, стоячи на палубі, можна почути, як рипить і тріщить корзина, або побачити босу ногу матроса, що провалився в дірку.
Якщо під час вартування Орніччо не чую веселої пісеньки мого друга, я занепокоєно поглядаю на цю ветху споруду.
Крім сторожової служби на кораблі, Орніччо, як і я, допомагає кухарю на кухні. Але, коли я повинен чистити овочі і мити посуд, Орніччо разом з поваром щоденно сушить собі голову, як би з наших мізерних припасів приготувати найсмачніші страви.