— Найбільше можна підозрівати англійця Таллерте Лайєса, — сказав Орніччо знехотя, — але мені не хочеться припускати, що така весела і щира людина змогла вчинити цю крадіжку.
Мені пригадалася розмова Лайєса з ірландцем Ларкінсом.
— У моїй скриньці заховано дев'ять морських карт, — сказав англієць. — І тому вона мені дорожча, ніж тобі твій гаманець з золотом.
Але відразу ж я згадав одверте обличчя матроса, його веселий сміх і кумедні жарти. Ні, ні, ніколи не повірю, щоб він міг таємно проникнути в адміралову каюту і підмінити карту!
Однак синьйор Маріо, з яким ми поділилися нашими сумнівами, сказав:
— З усіх матросів тільки один Лайєс здатен на такий вчинок. Він і мені здається чесною людиною, але моряки часто бувають одержимі манією купувати, вимінювати чи навіть викрадати потрібні їм карти.
Довідавшись, що сказав адмірал про зниклу карту, синьйор Маріо задумався.
— Нехай Голубок залишиться при своїй думці, — сказав він. — Ні в якому разі не слід йому казати правди. Є люди, які, будучи зачаровані місяцем, вночі встають з постелі і з заплющеними очима ходять по таких небезпечних місцях, як карнизи будинку або поруччя сходів. Якщо до такої людини озватися, вона може впасти і розбитись на смерть. Боюсь, що Голубок перебуває у такому ж стані. Він також зачарований, і, якщо ми окликнемо його і повернемо до дійсності, він може впасти і розбитися на смерть.
Ми не зовсім втямили секретареві слова, але погодилися з ним, що адміралу відкривати таємницю викраденої карти не варто.
І все-таки думки і всілякі здогади тепер часто не дають мені заснути. Особливо погано було мені сьогодні вночі. Здавалось би, мені, відзначеному нині адміралом, потрібно пишатися і радіти, а я бозна-чого сушу голову.
Одначе про все слід розповісти по черзі. Проходячи вранці повз адміральську каюту, я почув гучний голос пана.
— Пілоте Ніньйо, — майже вигукував він, — не намагайтесь дошукуватися причин тих чи тих моїх розпоряджень! Я ваш адмірал і капітан, поставлений над вами їх високостями[53] і ви зобов'язані коритися мені беззаперечно! На щастя, ваша допомога мені більше не знадобиться, бо з учорашнього дня подагра вже не так мені дошкуляє, і я сам зможу вести корабельний журнал.
Знаючи, як небезпечно бути навіть мимовільним свідком панового гніву, я хотів було якнайшвидше прошмигнути повз його каюту. Одначе двері розчинилися, і з каюти вийшов наш пілот, синьйор Ніньйо. Не знаю, чим ввічливий і лагідний пілот міг викликати адміралів гнів, і признаюсь, мені не хотілося над цим замислюватись.
Одне мені було ясно: роздратований адмірал говорив, не зваживши як слід своїх сил. Адже десь з 9 вересня пана так мучили один за одним приступи подагри, що і синьйор Маріо, і королівський нотаріус, синьйор Родріго де Есковеда, змушені були нарешті умовити його не братися своїми скоцюрбленими від подагри пальцями за перо.
Власне, вести корабельний журнал зобов'язаний пілот, як і прокладати на карті курс корабля. Якщо пілот з якихось причин позбавлений змоги це робити, він передоручає свої обов'язки судновому маестро. Наш маестро, синьйор де ла Коса, — чоловік не вельми грамотний і до складу команди потрапив, певно, лише тому, що він колишній власник «Санта-Марії» і знає всі її примхи. Одначе на синьйора Ніньйо пан міг би покластися. І раптом, не порозумівшись у чомусь з пілотом, пан сам збирається вести журнал. Це вкрай необачно, бо його рука розболиться ще дужче.
Ось і зараз він вийшов слідом за синьйором Ніньйо, закутуючи руку в котячу шкурку, таким робом він бореться з хворобою лише тоді, коли неспроможний витерпіти біль.
— Іди сюди, Франческо! — гукнув він. І, очевидно, побачивши моє перелякане обличчя, додав: — Не бійся нічого, йди в мою каюту.
Увійшовши слідом за мною, пан замкнув двері на засув.
— Ось, — сказав він, простягаючи мені пошарпаний зошит, — за цю річ коли-небудь моряки всього світу пропонуватимуть золоті гори. Це мій щоденник… Бачиш, як не слухається мене моя бідна рука! Такими закарлючками псувати корабельний журнал я, звичайно, не стану. Але мої пальці до того скоцюрбило, що краще писати я не маю змоги. Сідай-но і перепиши з щоденника в журнал усі записи про пройдений шлях, про прикмети близької землі… Пам'ятай — нотувати потрібно лише ті цифри, що вказані праворуч. Щоденник не обгидь і не пошарпай — він і так уже ледь животіє.
Я витер руки об штани і відразу ж сів за стіл. У журналі пан вів записи тільки до 10 вересня.
У вівторок, 11-го, вже зовсім іншою рукою було написано:
53
Їх високості. — Такий титул мали королі Кастілії, Леону й Арагонії. Тільки після вступу на імператорський престол Священної Римської імперії Карла І, внука Ізабелли і Фердінанда (як імператор він прийняв ім'я Карла V), королям Іспанії було присвоєно титул «Величностей».