«Цілий день пливли своїм шляхом, цебто на захід, і пройшли 15 ліг[54]. Бачили уламки 120-бочкового[55] корабля, але не змогли їх виловити. Вночі пройшли 16 ліг».
I далі:
«Середа, 12 вересня. Ідемо тим же шляхом, пройшли 22 ліги. Про це сповіщено екіпажу».
Я мимоволі задумався.
11 і 12 вересня. Адже це якраз і були ті страшенні дні, коли нашу флотилію несло вперед якоюсь непоборною силою. Невже ж за дві доби, ми, посуваючись з такою швидкістю, пройшли лише 53 ліги? Чи не помилився синьйор Ніньйо?
Я звірився з адміраловим щоденником. Без сумніву, трапилась якась помилка — у щоденнику тремтячою рукою адмірала було виведено:
«Вівторок, 11 вересня. Весь день пливли своїм шляхом і пройшли 20 ліг. Бачили уламки 120-бочкового корабля, але не змогли їх виловити. Вночі пройшли також 20 ліг».
Господи, до чого ж ці нерівні рядки, ці п'яні літери були не схожі на звичайний — твердий і гарний — почерк адмірала! Якби не його характерні «А», «Н», і «Т», можна б подумати, що записи в журналі до 10 вересня і в щоденнику після 10-го вели різні люди.
Я перегорнув аркуш щоденника. Далі адміраловою рукою записано:
«Середа, 12 вересня, йшли тим самим курсом, пройшли за добу 33 ліги».
Це більше скидалося на правду. За дві доби — 73 ліги, але ж ніяк не 53!
Я вже ладен був звернути увагу пана на ці прикрі помилки синьйора Ніньйо, як раптом побачив у адміраловому щоденнику праворуч ледь помітні приписки:
«Занести в журнал 11 вересня: вдень — 15 ліг, вночі — 16 ліг».
А проти середи, 12-го:
«Пройшли за добу 22 ліги».
Та що ж це я?! Пан звелів мені переносити в журнал цифри, що стоять праворуч. Пілот, очевидно, також одержав таке ж розпорядження. Одначе, щоб одігнати всілякі сумніви, я ще раз запитав пана, якими цифрами мені слід керуватися.
— Я звелів тобі перенести в журнал цифри, що стоять праворуч, — дуже тихо і виразно мовив адмірал.
Але з того, як до його щік почала повільно припливати кров, я зрозумів, що справи кепські. Пам'ятаючи недавню пригоду з картою, я промовчав, а пан говорив далі вже дещо лагідніше:
— Синьйору пілоту я змушений був диктувати, а на твою кмітливість можна покластися…
Розділ VI
КОРАБЕЛЬНИЙ ЖУРНАЛ І АДМІРАЛІВ ЩОДЕННИК
Я мовчки заглибився в роботу. Спочатку, щоб не збитися, на окремому аркуші записав усі потрібні мені цифри, потім почав переносити в журнал. Постоявши кілька хвилин за моєю спиною і, певно, задоволений моєю роботою, адмірал вийшов.
І тут мене знову охопили сумніви.
Почерк у мене від природи нерівний і нерозбірливий. Це сталося тому, що в житті мені доводилося мало писати. Зараз, майже щоденно ведучи записи у своєму щоденнику, я потроху починаю виробляти стійкіший і красивіший почерк.
Треба сподіватись, що коли ми повернемося в Європу, я стану справжнім ескрівано[56].
Але поки що в Європу ми ще не повертаємось і почерк у мене ще не вироблений. Потрібно, однак, сказати, що коли я не вельми поспішаю, то цю ваду свою можу надолужити з надміром: у майстерні Антоніо Тульпі я засвоїв не лише мистецтво гравера, але й навчився, на бажання замовців, переносити на срібло або на мідь їхні підписи або їхні вірші з такою точністю, що самі замовці не могли відрізнити свій підпис чи написаний ними сонет від моєї копії. Майстер Тульпі навіть пожартував якось, що я зможу розбагатіти, підробляючи підписи на векселях, якщо тільки не потраплю за це до в'язниці.
Записи в корабельному журналі, занесені моїм власним почерком, навряд чи справили б приємне враження. Скопіювати рядки щоденника, виведені хворою, тремтячою рукою адмірала, було б мені найлегше, але ж не для цього він мене покликав. Можливо, він чув від Орніччо про це моє вміння, і зараз мені потрібно скористатися з нього і скопіювати справжній почерк пана? І я вирішив після 10 вересня вести записи в корабельному журналі так, щоб найпильніше око не змогло їх відрізнити від записів, зроблених доти звичним почерком адмірала.
Не встиг я вивести один рядок, як пан знову чогось увійшов у каюту. Я чув його подих за своєю спиною і чекав, що ось-ось почую з його уст похвалу. Він мовчав. Я збентежено оглянувся.
— Я знову зробив не те, що треба? — спитав я ослаблим голосом.
Пан, поклавши мені руку на плече, мовчки почав перегортати корабельний журнал у зворотному напрямку.
— Дуже цікаво… — нарешті вимовив він. — У тобі, Франческо, відкриваються все нові й нові якості!
54
Ліга — одиниця довжини. У визначенні її — у переводі на інші міри довжини — існує різнобій. Колумб вважав її рівною 4 італійським милям, або 5924 метрам. За другими відомостями вона дорівнює 4392 метрам.
55
120-бочковий корабель. — У часи Колумба за одиницю виміру тоннажу корабля приймалась водотоннажність однієї бочки — приблизно 5/6 метричної тонни. Отже, 120-бочковий корабель мав близько 100 тонн водотоннажності.