Проминула вже доба, але, незважаючи на обіцянку адмірала, ніде не було видно й ознак суші. Можливо, що нам доведеться пливти ще не одну добу. «Пінта» і «Нінья», які підійшли до нас, повідомили адмірала, що в їхньому розпорядженні є запаси води: на «Пінті» — на десять днів, а на «Ніньї» — на сім. Беручи до уваги те, що тепер цю воду доведеться розділити з командою «Санта-Марії», води вистачить лише на чотири-п'ять днів.
Адмірал майже не появлявся на палубі. Орніччо часто і довго розмовляв з матросами, переконуючи їх не залишати корабель, але зараз бідолашні люди не знали, що діяти.
Розповідь Хуана Роса про могерського шинкаря не давала мені спокою. У мене в голові зародився план, який я вирішив виконати, ні з ким не порадившись.
Дочекавшись, поки всі полягають спати, я підійшов до ліжка Яньєса. Могерець не спав і порпався у своєму сундучку. Я підійшов до нього, нечутно ступаючи.
— Хуане Яньєс, — сказав я пошепки, кладучи руку йому на плече.
З несподіванки колишній шинкар зойкнув і виронив з рук кришку сундука, яка з грюком зачинилася.
— А, це ти! — пробурмотів він, розгледівши мене в темряві. — Чого тобі треба?
— Яньєс, — сказав я, — я стояв на вахті тої ночі і бачив усе.
Хоч я й не пояснив, яку ніч я маю на увазі, могерець зрозумів мене одразу.
— Мені тоді ж здалося, що ти слідкуєш за мною, — сказав він, спокійно відчиняючи сундук і знову почавши порпатися в своїх речах. — Тільки я не міг зрозуміти, чому ти мовчав усі ці дні. Ну, далебі, тепер ми квити, — пробурмотів він з коротким і огидним смішком.
— Чому ми квити? — запитав я обурено. — Я не сказав нікому про це, бо команді було не до тебе. Але як можна допустити, щоб бідолаха-англієць знемагав у тюрмі, а справжній винуватець перебував на волі… Лайєса випустять з комірки, а тебе посадять на його місце не пізніше завтрашнього вечора.
— А тебе викинуть за борт не пізніше завтрашнього ранку, — спокійно сказав Яньєс, зачиняючи сундук. — Чому ти не розповів про все це вдень, а прийшов до мене вночі?
Мене здивував його спокій. Чи не помилився Хуан Роса? Чи справді Хуан Яньєс випустив воду з бочки? Чи, може, ми говоримо про різні речі?
Що ти удаєш дурника?! — майже вигукнув Кріт. — Якщо ти викажеш мене, я, звичайно, не змовчу про тебе, і тоді побачимо, хто з нас раніше накладе головою.
Я не розумів його слів, але серце моє стислось, неначе від передчуття якогось лиха.
— Я не розумію тебе, — пробурмотів я схвильовано.
— Не вдавай з себе блазня! — сказав він. — Ти чудово розумієш мене. Інакше навіщо ти морочив голову своїми байками про проказу?
— Про що ти кажеш, Хуане Яньєс? — сказав я, хапаючи його за руку. — Яка проказа, які байки?
— Переді мною ти міг би не викаблучуватися, — брутально відштовхуючи мене, сказав він. — Я вирішив здійснити свій план на твоїй вахті, бо чудово розумів, що саме ти мене не викажеш! Я випустив воду з бочки, щоб примусити цих дурнів збунтувати проти твого божевільного адмірала. І вчинив я це, бажаючи їм добра, бо, пливучи на захід, ми втратимо половину команди, поки досягнемо суходолу. І чи доберемось ми до нього? А змінивши курс, ми сьогодні ж висадимось на якомусь острові. Все це я заявлю перед суддями, і нехай мене повісять, якщо вважатимуть, що я на це заслуговую. Тебе ж викинуть за борт без усякого суду, і ти це чудово знаєш, якщо знаєш морські правила про людей, які спілкувалися з прокаженими…
— Що таке?.. — пробурмотів я, похолонувши від жаху. — Я не розумію, чому раптом мене викинуть за борт?
— Досить удавати з себе нерозумну дитину! — прошепотів Яньєс Кріт над самим моїм вухом. — Можливо, твоя мати і залишилась здоровою після того, як доглядала за прокаженим, можливо, і ти не захворієш, хоч Ернандо Кальвахара і плюнув тобі просто в очі… Чого ти дивишся на мене, мов баран? Уночі перед від'їздом хіба не плюнув тобі в обличчя палоський прокажений Ернандо Кальвахара?
Я мусив був ухопитися за ліжко, щоб не впасти. В одну мить все немов освітилось у моїй голові. Я раптом виразно побачив, як старий, нахиляючись, кладе карту на підлогу і, шкутильгаючи, виходить з адміралової кімнати.
Пан чудово вміє креслити карти і, одначе, вирішив скористатися з моїх послуг. «Франческо Руппі, чи як тебе там!» — гукнув він, і я негайно прибіг на його поклик. Жодної миті не вагаючись, адмірал звелів взяти з рук прокаженого згорток. Я сидів над картою 36 годин, низько схилившись над нею. Але це ще не все. Карта дала мені змогу вирушити у плавання, і я довго і міцно притискав її до грудей і цілував. «Люба карточко!..» — казав я. Потім уночі я відштовхнув прокаженого з дороги адмірала, а за це він плюнув мені в обличчя. Промине кілька днів чи місяців, і в мене на грудях з'являться огидні багряні плями. «Боже мій, пане мій, адмірал, як мало варте життя Франческо Руппі, якщо ви так спокійно пожертвували ним!» Потім у мене почнуть гноїтися очі, все тіло розпухне і візьметься огидними болячками. М'язи відстануть од кісток, а шкіра перетвориться в один суцільний пухир…