Выбрать главу

Набагато менше мені сподобалося те, що португальський король підсилав людей до Жуана Баллу і Антоніо Альмаго — португальців з команди «Санта-Марії» — пропонуючи спорядити за їхньою допомогою озброєні експедиції у країни, що їх відкрив адмірал.

А Франческо Альв'єдо з «Ніньї» запропонували навіть очолити такий загін.

Про все це я довідався від Родріго Діаса, який сам родом з Галісії[81] і тому заприятелював з португальцями. Всі троє відмовились від запропонованих їм грошей і почестей.

Очевидно, португальські матроси більше розуміються у справах совісті, ніж пан губернатор і навіть сам португальський король.

Розділ IV

ФАНФАРИ І ЛИТАВРИ

15 березня 1493 року ми кинули якір на тому самому місці, звідки відпливли сім місяців тому.

Зима, що настає за високосним роком, завжди буває сувора і лиховісна. Так принаймні кажуть старі люди. І це наочно підтвердилось у цьому році. Бурі, які лихоманили все західне узбережжя Піренейського півострова, вже давно змусили жителів Палоса втратити надію на наше щасливе повернення.

Як оповісти про радощі населення, коли «Нінья», кругла від напнутих парусів, увійшла у гирло річки! Правда, палосці надіялися слідом за нею побачити ще дві каравели, і тому перші хвилини після нашого прибуття радощі обернулися на сум — адже екіпаж «Санта-Марії» і «Пінти» майже цілком був набраний у Палосі й Уельві.

Але ще до того, як ми закінчили вивантажуватись, у Палос прилетіла звістка, що «Пінту», яку ми згубили 14 березня, віднесло бурею у Байонну, в Галісії, і вона вже прямує в Палос.

Коли ж адмірал у промові, зверненій до населення, заявив:

— Я, як добрий пастир, не загубив жодної вівці з тих, що були довірені мені, — натовп вибухнув оплесками.

Чутки про те, що тридцять дев'ять жителів Палоса й Уельви добровільно залишились у форті Навідад, уже дійшли до населення, їхні дружини і діти, з'юрмившись навколо адмірала, гукали:

— Добрий пане, візьміть і нас у ті райські краї!

Якщо ми і перебільшували дещо, оповідаючи про красу відкритих нами земель, то ніхто, мабуть, не звинуватить нас у цьому. Побувавши у тихих протоках архіпелагу і порівнюючи їх з бурхливими водами, що омивають Європу, ми мимоволі віддавали перевагу першим.

Відповідь іспанських монархів на лист адмірала надійшла швидше, ніж ми того сподівались.

Монархи пропонували панові почати готуватися до нової експедиції і з'явитися до двору зі звітом про все, що відбулося.

Окрасу іспанського лицарства було послано у Палос, щоб супроводити адмірала в дорозі.

Отже, настав час прощатися.

Весь екіпаж «Ніньї» зійшов на берег. Ми заспівали пісню, складену Орніччо ще на островах, але присутність офіцерів заважала нам її співати до ладу.

Адмірал, зупинившись на березі, прощався, обіймаючи кожного матроса, і це було зворушливе видовище. Потім до нас підходили капітани, пілоти, маестро і контромаестро. Багато було промовлено схвильованих слів. І справді, як можна спокійно розлучитися з людиною, яка пліч-о-пліч з тобою перетерпіла стільки злигоднів. А в задніх рядах уже співали:

Ми бачили Тенеріф, Пливли морем Пітьми. І той, хто лишиться живий, Скаже не «я», а «ми».

Я не думаю щось лихе про людей з командного складу наших кораблів, але все-таки ця пісня була не для їхніх вух, і, тільки попрощавшись з ними, ми її заспівали до ладу.

Заспівувачем у нас був Херонім Ігуайя, баск із Піренеїв, дзвінкий голос якого дуже скидався на жіночий. Ігуайя співав:

Ти смерті у вічі не раз Сміло дивився в бою. І хоч би де був ти, матросе, Підхопиш пісню мою.

Перехожі, усміхаючись, затуляли вуха, коли ми підхоплювали пісню:

Ми бурунимо всі моря, Матроси, ми всі заодно. Домівка у нас — корабель, Домовина — піщане дно.

З острахом озираючись навсібіч, баск заспівував:

Що нам королівський наказ? І що нам Кастілії слава? Ірландець є серед нас, Й англійця лунає слово. Єврей тобі плащ підстелив… —

співали ми, і сльози виступали у нас на очах, бо ми пригадували наших дорогих товаришів, залишених у форті Різдва.

Водиці хлюпнувши на скроні, Гальєго[82] пов'язки змінив, Гарячі, як пломінь. А генуезця рука Смертельну стрілу відвела: Вона, як вітер, гінка, Отруєная стріла. Хто в смертельну годину Не хилився ні в бурі, ні в грози, Пам'ятатиме той до загину Товаришів своїх і друзів!
вернуться

81

Галісія — провінція Іспанії, що межує з Португалією; мова, якою розмовляють галісійці, схожа на португальську.

вернуться

82

Гальєго (ісп.) — галісієць, уродженець Галісії.