— Чи помітив ти, що діється в Кастілії?! — вигукнув пан (І я, здригнувшись, прокинувся від цього питання.). — Чи розумієш ти тепер, чому саме її я обрав собі за другу батьківщину?!
Я розумів, що Португалія, до якої пан спочатку звернувся за допомогою, відхилила його плани; Франція, куди він з цією ж метою послав свого брата Бартоломе, не поспішала відповідати, й адміралу залишилось лише віддати себе під покровительство Кастілії. А працьовитість і кмітливість іспанців я запримітив набагато раніше, ще перебуваючи на кораблі.
— Авжеж, месіре, — сказав я.
— Якби ти мав розум допитливіший і очі зіркіші, — вів далі пан, — то, пройшовши пішки від Палоса до Берселони, ти б зрозумів мене без слів. Ось я пророкую тобі, що ні Генуї, яка втратила свою колишню могутність[85], ні тим паче Венеції, ні Португалії, а саме Арагонії, Кастілії і Леону судилось стати володарями морів. І я, адмірал Крістоваль Колон, здобуду їм цю славу. Чвари[86] закінчилися, відколи закоролювала Ізабелла, маврів вигнано, країна розквітає під мудрим правлінням великих королів, ринки Європи будуть переповнені іспанською шкірою, парчею, вином, а я, скоривши Індію володінню…
— Авжеж, месіре, — сказав я, почуваючи, що ще одна хвилипа, і я засну. — Все це буде чудово, але раніше необхідно розмістити по госпіталях і притулках весь цей натовп нещасних…
Ти дурний, наскільки може бути дурний підмайстер! — прикро вигукнув пан.
На цьому закінчилася наша розмова.
Йдучи пішки від Палоса до Барселони, я справді мав змогу надивитися і почути вдосталь, щоб зрозуміти, що коїлось у країні.
Ще до від'їзду з Палоса я знав, що Фердінанд, прозваний Католиком, невтомно бореться з ворогами нашої святої віри. Я знав також і те, що половину королівської казни становлять гроші, одержані від продажу майна осуджених маврів і євреїв. Я знав, що по всій Кастілії димлять багаття, на яких корчаться обвуглені тіла нещасних. Але тоді я не обтяжував себе роздумами про це.
Мене з дитинства вчили, що сарацини[87] плавають по морю і нападають на християнські судна, щоб потім захоплених бранців продавати в рабство. Вони мені здавались грубими і лютими варварами, що плюндрують нашу святу віру.
Ще гіршої думки я був про євреїв. Коли спалювали в Пізі єретика Джакомо Піанделло, мати моя та інші люди говорили про нього: «Він чаклун і єретик, і він, прости йому господи, знається з євреями!»
Тому, зустрічаючи єврея, я тихенько плював йому вслід, щоб ця зустріч не накликала на мене лиха. У Генуї я знав одного лихваря-єврея, який позичав гроші моєму господареві, синьйору Томазо. У нього були червоні, вивернуті повіки, і, рахуючи гроші, він весь трусився від жадоби. З однієї цієї людини я робив висновок про весь народ.
На кораблі мені довелося зіткнутися з євреєм — синьйором Луїсом де Торресом, перекладачем, розумною, вченою і хороброю людиною. Я знав ще Берналя Бернальдеса, марано, який змінив віру, щоб уникнути переслідування, і Хайме Ронеса, який відкупився од святої інквізиції і вирушив у плавання з адміралом. Обидва вони залишилися на Еспаньйолі, де могли жити спокійно, не зазнаючи переслідувань. Це були благородні і хоробрі люди. Я хотів би, щоб усі християни могли з ними зрівнятися в чесності й справедливості.
Тепер, проїжджаючи по звільненій від маврів країні, я бачив чудові палаци, бібліотеки, фонтани і водойми, залишені маврами. Квітуча місцевість, по якій ми зараз проїздили, була колись безплідною пустелею; праця і настирливість людини зросили її і перетворили на сад.
Але я бачив і дітей, які збожеволіли, бо у них на очах спалювали їхніх батьків. Я бачив матерів, осліплих від сліз; старих людей, позбавлених житла і їжі; хоробрих і гордих чоловіків, які цілували руки стражникам, просячи дозволу востаннє поглянути на свою домівку.
Ніколи і ніде я не бачив стільки кривих і безруких, як тепер по дорозі від Палоса до Барселони.
Солдати, покалічені в боях, юрбами стояли на всіх перехрестях і жебракували. Вони розмотували страшні, смердючі ганчірки і простягали свої покалічені руки.
«Милосердя! — благали вони. — Ми просимо милосердя до героїв Гранади!»
Здорові солдати, яким роками не виплачували платні, тинялися без діла по вулицях, чекаючи приїзду державного казначея лише для того, щоб вилаяти його, бо отримати гроші від нього вони вже не сподівалися.
85
Відколи турки завоювали Константинополь (1453 року), Генуя позбулася впливу на Чорному й Азовському морях і втратила свої багаті колонії.
86
Ізабелла вступила на кастільський престол після довгої міжусобної війни між її прибічниками і прихильниками Хуани — дочки Генріха IV.