Вимоги білих не мали меж: на навколишніх індіанців не тільки покладались важкі роботи, але я бачив на власні очі, як солдати, заходячи в індіанську хижу, цупили з неї все, що попадалось, незважаючи на протести господарів.
…4 квітня ми повернулися в Ізабеллу і сповістили адміралу досить прикрі для нього вісті: по дорозі ми майже не бачили золота, у форті святого Фоми панує розбещеність, що межує з бунтом. У колонії ми також застали велике безладдя.
Провіант, привезений з Європи, зберігався недостатньо дбайливо: муку було засипано у вогкі приміщення, і вона запліснявіла. Крім того, продукти, які постачались панові в Кастілії, були дуже низької якості: вино кисле, а бочки, в яких його везли, протікали з вини севільських бондарів. Щоб уникнути загрози голоду, громадські роботи на будовах було припинено, а колоністів послано до млинів молоти зерно нового врожаю. Хліб, що випікали з цієї муки, погано сходив і був глевкий на смак. Епідемія гнилої лихоманки, що трохи було вщухла, спалахнула з новою силою.
Вже ніхто не хотів вірити в те, що нова колонія може збагатити З'єднане королівство або ощасливити хоча б одну людину.
Несміливий Дієго Колон не міг впоратися з зарозумілими дворянами, які в адміралову відсутність відмовлялися працювати, роз'їздили по острову, розважались полюванням і пиячили.
— Є тільки один засіб відвернути синьйорів од шкідливих думок, — сказав дон Охеда. — Якнайшвидше зібрати хоча б невелику армію і вирушити на розвідку вглиб острова.
Мабуть, це було слушно, але невигідно з другого боку. Синьйори справді не заперечували проти походу, який, незважаючи на труднощі, все-таки уявлявся привабливішим, ніж одноманітне, буденне життя в колонії. Але ж цей похід потребував багато солдатів, провізії та зброї, а пан не мав наміру забирати з колонії робітників і привчати їх до бездіяльного табірного життя.
Поганий приклад шукати недалеко — люди, що старанно працювали в Ізабеллі, потрапивши у форт святого Фоми, не бажали повертатися до мирного життя. Вони гасали зі зброєю по околицях, нападали на мирних індіанців, однімали у них золото і порядкували у їхніх оселях, як у своїх власних.
Потрібно було вжити якихось заходів, щоб попередити справедливе обурення індіанців. Синьйор Маріо пропонував суворо покарати винних солдатів, але пан вирішив скористатися з плану дона Охеди.
— Педро Маргаріт, — сказав Охеда, — не вміє тримати в покорі ні свого загону, ні навколишнього населення; жодної миті індіанці не повинні сумніватися щодо могутності білих. Тому, чи винен індіанець, чи ні, він завжди повинен думати, що правота на боці білого.
Адмірал знову зібрав армію з шестисот чоловік на чолі з доном Охедою і послав у форт святого Фоми. Маргаріту ж було наказано, склавши всі повноваження дону Охеді, вирушити вглиб країни шукати золото. Крім того, Маргаріт повинен був силоміць чи хитрощами захопити ворожого касика Каонабо, ім'я якого досі бентежить мешканців форту.
Синьйор Маріо сказав мені, що пан послав спеціальну інструкцію Педро Маргаріту: поводитися з індіанцями обережно, не викликаючи їхнього гніву, бо вони мають постачати солдатам Маргаріта все необхідне для життя.
Ця ж інструкція вимагала від солдатів і офіцерів припинити будь-яку приватну торгівлю з індіанцями, а все добуте всілякими шляхами золото здавати в казну.
Я чув, як сміялися солдати гарнізону святого Фоми, слухаючи цей наказ. І справді, навіщо було його видавати, не маючи змоги прослідкувати, як його виконують?
Проте увечері цього ж дня мені довелось познайомитися з цією інструкцією детальніше.
І краще було б, якби вона не трапляла мені на очі. Мені дав її переписати синьйор Маріо. Я тоді ж звернув увагу, що секретар ледве тримається на ногах. Обличчя у нього було зелено-жовтого кольору, як недоспілий лимон.
— Якщо ви хочете, — сказав я, — скоріше отримати копію цього документа, краще було б, якби ви мені його продиктували.
— Це буде копія з копії, — пояснив синьйор Маріо тихо. — Я, зловживши довірою адмірала, скопіював з цього документа для себе. Ти ж можеш не переписувати його цілком, тільки прошу тебе — місця, які особливо звернуть на себе твою увагу, перенести до свого щоденника!
— І це потрібно зробити так терміново? — спитав я неохоче.
— Атож, — відповів синьйор Маріо.
Краще б, повторюю, цей документ не попадав мені на очі.
Перелічуючи засоби, з допомогою яких Педро Маргаріт може добувати в індіанців продукти для своїх людей, адмірал радить командиру фортеці святого Фоми відбирати в індіанців необхідну провізію «найдостойнішим чином, щоб індіанці залишались задоволені».