Лоял також дивився їм услід, занепокоєно опустивши брови.
— Ранде, я справді не хотів...
Ранд додав суворості голосу:
— А ти чого чекаєш? Іди за ними! Не розумію, чому ти досі тут. Ти мені не потрібен, якщо не знаєш звідси виходу. Давай! Іди шукай свої дерева, свої дорогоцінні гаї, якщо їх ще не всі повирубували. А якщо й повирубували, то так їм і треба!
В очах Лояла завбільшки як горнятка спочатку з’явилися здивування й образа, які поступово переросли у щось схоже на гнів. Ранд не думав, що то гнів. Старі оповідки розповідали, що оґіри можуть розлютитися, але ніколи не уточнювали, як саме, проте Ранд ще в житті не зустрічав такого добряка, як Лоял.
— Якщо ти так бажаєш, Ранде аль’Торе, — сухо промовив Лоял.
Він скуто вклонився і подався услід за Метом і Перрином.
Ранд зсунувся на купу мішків із зерном. Ну, під’юджував його голос ізсередини, ти цього домігся. Але я мусив, відповідав він голосу. Їм буде небезпечно навіть перебувати поруч зі мною. Кров і попіл, я збожеволію і... Ні! Ні, я не буду! Я не буду використовувати Силу і тоді не збожеволію, і... Але я не можу так ризикувати. Не можу, невже ти не бачиш? Але голос тільки посміявся з нього.
Він помітив, що гравці в кості витріщаються на нього. Кожен із тих, що досі сиділи навприсядки біля стіни, повернувся в його сторону. Шайнарці усіх верств майже завжди були ввічливі та коректні, навіть зі своїми кровними ворогами, а оґіри ніколи не були ворогами Шайнару. В очах гравців стояв шок. Їхні обличчя не виказували нічого, проте очі промовляли, що він повівся негарно. У глибині душі він із ними погоджувався, і тому їхні мовчазні звинувачення ранили його особливо глибоко. Вони лише дивилися на нього, проте він вискочив із комори, ніби вони за ним гналися.
Немовби сновида, він переходив із однієї комори до іншої у пошуках місця, де можна було би зачаїтися, доки знову не відкриють брами. Тоді він би зміг заховатися на дні воза з провіантом. Якщо тільки вони не обшукують вози на виїзді. Якщо тільки вони не обшукують комори, цілу фортецю у пошуках його. Він уперто відмовлявся про це думати, уперто концентрувався на спробах відшукати безпечний сховок. Але яке б місце він не знайшов — виїмку в горі мішків із зерном, вузький провулок під стіною за якимись бочками з-під вина, закинутий склад з порожніми ящиками і тінями на стінах — усюди йому здавалося, що переслідувачі от-от його там знайдуть. Він також уявляв, як невидимий спостерігач, ким — або чим — він не був, також його там віднайде. І він біг далі, страждаючи від спраги, весь у пилюці і з павутинням у волоссі.
А потім він потрапив у тьмяно освітлений коридор, по якому скрадалася Еґвейн, зупиняючись на ходу, щоб заглянути в кожну комірчину, яку минала. Її темне волосся, що сягало до талії, було перехоплене ззаду червоною стрічкою, а сама вона була одягнута в сіру сукню з червоною оторочкою на шайнарський лад. Коли він побачив її, його огорнули смуток і туга ще гірші, ніж коли він відштовхнув від себе Мета, Перрина і Лояла. Він зростав із думкою, що колись одружиться з Еґвейн, вони обоє так вважали. А тепер...
Вона аж підскочила, коли він зненацька вигулькнув перед нею, і, віддихнувши, промовила:
— То он ти де! Мет і Перрин розповіли мені, що ти накоїв. І Лоял. Я знаю, чого ти домагаєшся, Ранде, і це просто по-дурному.
Вона схрестила руки під грудьми, а її великі темні очі суворо вп’ялися у нього. Його завжди цікавило, як їй вдавалося дивитися на нього зверхньо — вона це робила за бажанням, — хоча зростом вона сягала йому лише до грудей, та й молодша була на два роки.
— От і добре, — сказав він.
Її волосся раптом розлютило його. Доки він не поїхав із Межиріччя, то ніколи не бачив дорослої жінки із незаплетеним волоссям. Удома кожна дівчинка з нетерпінням чекала, коли Жіноче Коло села визнає її достатньо дорослою, щоби заплести волосся у косу. Еґвейн точно чекала цього. А тепер вона стояла перед ним із розплетеним волоссям, у якому була тільки якась стрічка. Я хочу повернутися додому й не можу, а вона не може дочекатися, щоб забути Емондів Луг.
— Ти також іди геть і дай мені спокій. Тобі вже не доведеться водитися з вівчарем. Тепер навколо тебе купа Айз Седай, на яких ти можеш молитися. Але не кажи жодній із них, що ти мене бачила. Вони мене розшукують, не треба, щоб і ти їм у цьому допомагала.
На її щоках запалали рум’янці.
— Невже ти вважаєш, що я змогла б...
Ранд розвернувся, щоб іти геть, але вона з криком кинулася на нього, обплівши руками його ноги. Вони разом повалилися на кам’яну підлогу, сакви і клунки порозліталися. Він аж застогнав, коли гепнувся долі і руків’я меча вп’ялося йому в бік, а потім ще раз, коли вона підвелася і всілася йому на спину, ніби на стілець.
— Моя мама, — безапеляційно заявила вона, — завжди казала, що найкращий спосіб навчитися керувати чоловіком, — це навчитися їздити верхи на мулі. Вона говорила, що зазвичай мізки в них однакові за розміром. Щоправда, іноді мули бувають розумніші.
Він підвів голову, щоб глянути на неї через плече.
— Злізай із мене, Еґвейн. Злізай! Еґвейн, якщо ти негайно не злізеш, — він загрозливо стишив голос, — я тобі завдам чосу. Ти знаєш, хто я такий. — Про всяк випадок він при цьому ще й суворо зиркнув.
Еґвейн гмикнула.
— Не завдаси, навіть якби міг. Ти б і мухи не скривдив. Але ти все одно не можеш. Я знаю, що ти не можеш направляти Єдину Силу, коли захочеться; це просто трапляється, і ти не здатен цього контролювати. А тому ти нічого не заподієш ані мені, ані будь-кому іншому. Але я, навпаки, брала уроки в Морейн, і якщо ти не будеш слухатися здорового глузду, Ранде аль’Торе, я можу і штани тобі підпалити. З таким я упораюся. Продовжуй у своєму дусі і переконаєшся.
Раптом на якусь мить найближчий до них смолоскип на стіні з ревом спалахнув. Вона запищала і вражено витріщилася на нього.
Вивернувшись, він схопив її за руку, стягнув зі своєї спини і притулив до стіни. Коли він і сам підвівся, вона сиділа навпроти нього і розгнівано потирала свою руку.
— Ти таки посмів, га? — гнівно сказала вона. — Заграєш із тим, чого не розумієш. Ти ж міг нас обох спалити на попіл! Чоловіки! Коли ви не можете перемогти в суперечці, то або втікаєте, або вдаєтеся до сили.
— Ану зачекай! Хто кого повалив? Хто на кого всівся? А ще ти пригрозила — спробувала! — він підніс обидві руки догори. — Ні, не так. Ти завжди так зі мною поводишся. Як тільки ти розумієш, що суперечка звернула не туди, ми раптом починаємо сперечатися про щось цілком інше. Але не цього разу.
— Я не сперечаюся, — спокійно відповіла вона, — і не змінюю тему. Що таке переховування, як не втеча? А після того, як ти заховаєшся, то насправді утечеш. І навіщо ти образив Мета, Перрина і Лояла? І мене? Я знаю навіщо. Ти боїшся, що завдаси їм ще більшого болю, якщо дозволиш залишитися біля тебе. Якщо ти не робитимеш того, чого не повинен, тоді й нема чого боятися, що хтось постраждає. Стільки біганини і метушні, а ти навіть не знаєш, чи є на це причина. Звідки Амерлін чи якась інша Айз Седай, крім Морейн, має знати про твоє існування?
Якусь мить він витріщався на неї. Чим більше часу вона проводила з Морейн і Найнів, тим більше манер переймала від них, принаймні тоді, коли хотіла. Вони були між собою багато чим схожі — Айз Седай і Мудриня — обидві суворі і всезнаючі. Це спостереження несподівано привело Ранда у сум’яття. Врешті-решт він розповів їй, що сказав Лан.
— Що інше він міг мати на увазі?
Її долоня завмерла на руці, і вона задумливо насупилася.
— Морейн про тебе знає, і вона нічого не зробила, то для чого їй це тепер? Але якщо Лан... — Досі суплячись, вона глянула йому в очі. — Комори — це перше місце, де вони будуть тебе шукати. Якщо будуть шукати. Доки ми не дізнаємося, чи тебе розшукують, тебе треба заховати там, де нікому й на гадку не спаде шукати. Я знаю. Підземелля.
Він підвівся.
— Підземелля!
— Не в камері, дурнику! Я деколи ходжу туди вечорами навідати Падана Фейна. І Найнів ходить. Ніхто нічого не запідозрить, якщо я піду туди раніше. Якщо чесно, всі зараз витріщаються на Амерлін, і ніхто нас навіть не помітить.