Підлогу передпокою встеляли яскраві килими у кілька рядів, кімната була зі смаком обставлена кріслами і м’якими лавками й низенькими столиками з невигадливо різьбленого чи просто відполірованого дерева. Єдвабні занавіски обвивали вузькі бійниці, щоби ті хоч трохи стали схожими на вікна. У камінах не горів вогонь, день був теплий, а шайнарський холод заповзе лише вночі.
Із пів десятка Айз Седай, що супроводжували Амерлін, були тут. Верін Матвій і Серафелла з Коричневої Аджі навіть не глянули на Морейн, коли та увійшла. Серафелла зосереджено читала стару книгу у виношеній, вицвілій шкіряній палітурці, обережно перегортаючи її пошарпані сторінки, а повновида Верін, яка, схрестивши ноги, сиділа під бійницею, піднесла до світла маленьку квіточку й акуратно занотовувала щось та робила замальовки у записнику, що вихилитувався в неї на коліні. Поруч із нею на підлозі стояв каламар, а в подолі лежали ще якісь квіти. Коричневі сестри мало на що зважали, опріч пошуку знань. Морейн іноді запитувала себе, чи знають вони, що відбувається у світі або безпосередньо навколо них.
Інші три жінки, що вже були в кімнаті, повернулися, проте не ступили й кроку назустріч Морейн, лише мовчки дивилися на неї. Однієї з них, із Жовтої Аджі, вона не знала: надто мало часу провела в Тар Балоні, щоби знати всіх Айз Седай, хоча їхня кількість була не така вже й велика. Проте з іншими двома вона була знайома. Карлінія була така ж бліда на обличчі і холодна у своїй поведінці, як і білі торочки на її шалі, повна протилежність до темношкірої, запальної Аланни Мосвані із Зелених, але обидві жінки стояли і безмовно дивилися на неї без жодного виразу на обличчі. Аланна різко загорнулася у свою шаль, а Карлінія навіть не ворухнулася. Сухорлява Жовта сестра відвернулася з виразом жалю на обличчі.
— Нехай осяє вас усіх Світло, сестри, — привіталася Морейн.
У відповідь — мовчання. Морейн не була навіть певна, що Серафелла чи Верін почули її. А де інші? Їм усім не було потреби перебувати тут — більшість, імовірно, відпочивали у своїх покоях, відновлювали сили після подорожі, — проте зараз вона була напружена до краю, і всі запитання, що їх вона не могла озвучити, проносились у її голові, хоча жодне з них не відбилося на її обличчі.
Відчинилися внутрішні двері й увійшла Леане, тепер уже без посоха із позолоченим пломенем. Хранителька літописів зростом не поступалася більшості чоловіків; вона була струнка і граційна, досі вродлива, мала шкіру кольору міді і темне коротке волосся. Леане носила синій палантин завширшки як долоня, а не шаль, оскільки засідала в Раді Вежі як Хранителька, а не представниця своєї Аджі.
— Ось і ти, — коротко звернулася вона до Морейн і показала на двері за своєю спиною. — Заходь, сестро. Престол Амерлін чекає.
Вона мала звичку розмовляти рубаними, швидкими фразами, і цій манері вона ніколи не зраджувала, незалежно від того, була вона радісна чи сердита. Поки Морейн ішла вслід за Леане, вона намагалася вгадати, які емоції зараз переживає Хранителька. Леане потягнула на себе двері, а за мить вони захряснулися за ними зі звуком тюремних ґрати.
Сама Престол Амерлін сиділа за широким столом посередині килима, а на столі стояв подовгастий золотий куб, майстерно декорований сріблом, завбільшки як дорожня скриня. Стіл був масивний, із міцними ніжками, але здавалося, що він просів під власною вагою, яку заледве могли підняти двоє дужих чоловіків.
Помітивши золотий куб, Морейн стало важко зберігати незворушний вираз обличчя. Коли вона востаннє його бачила, той був надійно зачинений у сховищі Аґельмара. Почувши про приїзд Престолу Амерлін, вона збиралася сама їй про нього розповісти. Те, що він уже перебував у руках Амерлін, було дрібницею, та все ж неприємною дрібницею. Події явно випереджували її.
Вона присіла у глибокому реверансі й офіційно промовила:
— Ви викликали мене, матінко, і я прийшла. — Амерлін простягнула руку, й Морейн поцілувала її перстень із Великим Змієм, що не відрізнявся від перснів будь-якої іншої Айз Седай. Випроставшись, Морейн перейшла на буденніший тон, але не занадто буденний. Вона пам’ятала, що Хранителька стоїть за її спиною, біля дверей. — Сподіваюся, ваша подорож була приємною, матінко.
Амерлін була уродженкою Тіру, походила з бідної рибальської сім’ї, а не зі шляхетного Дому, а звали її Суан Санче, однак мало хто називав її цим іменем чи навіть згадував його за останні десять років, відколи її обрали на Раді Вежі. Вона була Престол Амерлін, і на тому крапка. Широкий палантин на її плечах був прикрашений смугами кольорів усіх семи Адж, Амерлін належала всім Аджам і одночасно жодній. Вона була середнього зросту, радше симпатична, хоч не красуня, проте на її обличчі відображалася сила, яка була їй притаманна задовго до обрання, сила дівчинки, що зуміла вижити на вулицях Молу, портової ділянки Тіра, а від її ясно-блакитного взору не лише король і королева, а й сам капітан-командор Дітей Світла потуплював погляд. Зараз же в її очах світилася стурбованість, а у вигині губ залягла відсутня раніше напруженість.
— Ми прикликали на поміч вітри, щоби ті підганяли наші кораблі вгору по річці Еринін, донько, ми навіть течію поставили собі на службу. — Голос Амерлін звучав глибоко й гірко. — Я бачила, які потопи ми спричинили в селах уздовж річки, й одне Світло знає, що ми вдіяли з погодою. Не думаю, що ми викликали до себе велику прихильність, завдавши таких збитків і погубивши стільки посівів. Усе заради того, щоб дістатися сюди якомога швидше. — Її погляд упав на орнаментальний золотий куб, і вона майже підняла руку, щоб торкнутися його, проте лише зауважила: — Елайда повернулася в Тар Балон, донько. Вона приїхала разом із Елейн і Ґавіном.
Морейн пам’ятала про Леане, що стояла збоку, як завжди безмовна у присутності Амерлін. Однак вона все бачила й чула.
— Я здивована, матінко. Зараз невдалий час, щоби Морґейз залишалася без наставництва Айз Седай. — Морґейз була однією з небагатьох правительок, хто відкрито визнавав, що має Айз Седай за радницю; майже всі правителі їх мали, проте рідко хто в цьому зізнавався.
— Елайда наполягала, донько, і хоч Морґейз й королева, та сумніваюся, що вона дорівняється до Елайди силою волі. А можливо, просто в цьому випадку вона не бажала до неї дорівнюватися. Елейн має потенціал. Більший, ніж я у будь-кого бачила до цього. Вона вже показує успіхи. Червоні сестри запишалися через це, як павичі. Навряд чи дівчині близький їхній світогляд, проте вона ще молода, тому важко щось загадувати. Навіть якщо їм і не вдасться схилити її на свій бік, це не має особливого значення. Елейн колись стане наймогутнішою Айз Седай за тисячоліття, а знайшла її Червона Аджа. Завдяки дівчині вони вже посилили свої позиції в Раді.
— Зі мною у Фал Дарі є дві молоді жінки, матінко, — сказала Морейн. — Обидві за походженням із Межиріччя, де ще відлунює поклик крові Манетерену, хоч там уже ніхто не пам’ятає про існування держави Манетерен. Давня кров співає, матінко, а у Межиріччі вона співає особливо голосно. Еґвейн, проста сільська дівчина, має силу як мінімум рівноцінну силі Елейн. Я зустрічала дочку-спадкоємицю, і я знаю. А щодо іншої — Найнів була Мудринею в їхньому селі, але за віком вона ще сама дівчинка. Те, що жінки її села обрали її Мудринею в такому віці, багато що про неї каже. Щойно вона візьме під усвідомлений контроль те, що зараз робить несвідомо, вона стане найсильнішою в Тар Балоні. Отримавши підготовку, вона палатиме, як ватра, поруч зі свічечками Елейн та Еґвейн. Нема жодного шансу, що ці дві жінки оберуть Червоних. Чоловіки їх дивують, дратують, однак подобаються їм. Вони завиграшки переважать будь-який вплив, що його здобула Червона Аджа у Білій Вежі після відкриття Елейн.
Амерлін лише кивнула, так ніби все це не мало жодного значення. У Морейн аж брови від здивування поповзли вгору, проте вона вчасно схаменулася й напустила на обличчя незворушність. Такими були дві основні турботи в Раді Вежі: що з кожним роком з’являлося дедалі менше дівчат, яких можна було навчити скеровувати Єдину Силу, чи, може, то так виглядало, і що в них можна було віднайти дедалі менше справжньої сили. Гіршим за страх у серцях тих, хто звинувачував Айз Седай у Світотрощі, гіршим за ненависть з боку Дітей Світла, гіршим навіть за підступи друзів Морока було скорочення чисельності і зниження їхніх здібностей. Тепер коридори Білої Вежі були напівпорожніми, якщо порівнювати їх із тими часами, коли вони були переповнені, а те, що колись легко вдавалося зробити за допомогою Єдиної Сили, тепер було заледве досяжне або й зовсім недосяжне.