— Але ми Айз Седай, Суан. У нас є обов’язок. Навіть якби ні ти, ні я не народилися зі здатністю направляти, невже б ти відмовилася від усього заради сімейного вогнища і чоловіка, хоч би він був принцом? Навряд чи. Це мрія сільської молодиці. Навіть Зелених не заносить аж так далеко.
Амерлін відступила назад.
— Ні, я б від цього не відмовилася. У більшості випадків не відмовилася б. Але бували моменти, коли я заздрила тій сільській молодиці. І зараз я майже їй заздрю. Морейн, якщо хтось, навіть Леане, дізнається, що ми замислили, нас обох упокорять. І мушу визнати, правильно зроблять.
Розділ 5
Морок у Шайнарі
Упокорять. Слово, майже відчутне на дотик, наче зависло в повітрі. Коли це робили з чоловіками, які вміли направляти Силу, і яких слід було зупинити, доки божевілля не штовхнуло їх на руйнування всього навколо, це називалося гамуванням, але до Айз Седай застосовували упокорення. Упокорена. Більше не спроможна направляти потік Єдиної Сили. Здатна відчувати саїдар, жіночу половину Істинного Джерела, але більше не здатна торкнутися до нього. Назавжди пам’ятати те, що неможливо повернути. До цього вдавалися так рідко, що кожна послушниця повинна була вивчити напам’ять імена всіх Айз Седай з часу Світотрощі, яких було упокорено, а також їхні злочини, проте ніхто не міг і думати про це без трепету. Жінки переносили упокорення не легше, ніж чоловіки — гамування.
Морейн із самого початку була свідома такого ризику, але знала, що його неможливо уникнути. Однак і говорити про це не було приємніше. Її очі примружилися, і тільки вогонь, що палав у них, видавав її гнів та хвилювання.
— Леане піде за тобою на схили Шайол Гулу, Суан, і навіть у саму Безодню Фатуму. Ти ж не думаєш, що вона тебе зрадить?
— Ні. Але питання, чи вважатиме вона це зрадою. Чи буде зрадою зрадити зрадника? Тобі таке ніколи не спадало на думку?
— Ніколи. Те, що ми робимо, Суан, мусить хтось зробити. Нам це відомо ось уже майже двадцять років. Колесо плете, як завгодно Колесу, і нас із тобою для цього обрав Візерунок. Ми є частиною Пророцтв, а Пророцтва повинні збуватися. Повинні!
— Пророцтва повинні збуватися. Насупили, що вони збудуться, повинні збутися, але їхнє здійснення — це зрада всього, чого нас навчили. Можна навіть сказати, що це зрада всього, що ми відстоюємо. — Потираючи руку, Престол Амерлін підійшла до вузької бійниці і, торкнувшись штори, подивилася на садок унизу. — Тут, у жіночих покоях, вони повісили штори, щоби додати кімнаті затишку, у них прекрасні сади, і все ж у цій будівлі не знайдеться такого місця, яке б не було збудовано з думкою про битву, смерть і убивство. — Вона продовжувала говорити тим самим задумливим тоном. — З часу Світотрощі Престол Амерлін лише двічі позбавляли палантина й посоха.
— Тецуан, яка зрадила Манетерен, бо заздрила силі Елісанди, та Бонвін, яка спробувала крутити Артуром Яструбине Крило, як маріонеткою, щоби керувати світом, і таким чином ледь не зруйнувала Тар Балон.
Амерлін продовжувала вивчати сад.
— Обидві походили з Червоних, їх обох потім замінила Амерлін із Блакитних. Це причина того, чому Амерлін не обирали з-поміж Червоних з часу Бонвін, а також причина, чому Червона Аджа скористається будь-яким приводом, щоб скинути Блакитну Амерлін, й обидві ці причини тісно переплелися. Я не маю жодного бажання стати третьою, що втратить палантин і посох, Морейн. А для тебе це, звісно, означатиме упокорення і вигнання за межі Сяйливих Мурів.
— По-перше, Елайда ніколи не дозволить мені так легко відбутися, — Морейн уважно вдивлялася у спину подруги. Світло, що таке на неї найшло? Вона раніше так не поводилася. Куди поділася її сила, її запал? — Але до цього не дійде, Суан.
Інша жінка продовжувала, так наче Морейн нічого не казала.
— Для мене все буде по-іншому. Навіть упокореній, скинутій з Престолу Амерлін не дозволять вештатися без нагляду, її будуть виставляти мученицею, вона стане приводом для підняття опозиції. Тецуан і Бонвін залишили в Білій Вежі служницями-посудомийницями, живим застереженням про те, що може статися навіть із усемогутніми світу сього. Ніхто не гуртуватиметься довкола жінки, яка мусить цілими днями драяти підлогу і баняки. Її жалітимуть, але підтримувати не стануть.
У Морейн очі палали від гніву, і вона сперлася кулаками на стіл.
— Поглянь на мене, Суан. Глянь на мене! Невже ти кажеш, що через стільки років ти хочеш відступити, після всього, що ми вже зробили? Відступити і залишити світ на погибель? І все через якийсь там страх, що тебе відшмагають за погано відмиті баняки! — Вона вклала у свої слова всю зневагу, на яку була спроможна, і їй відлягло від серця, коли подруга повернулася обличчям до неї. Та сила й досі була там, стримувана, але була. Світло-блакитні очі так само палали гнівом, як і її власні.
— Я пам’ятаю, хто з нас верещав голосніше, коли нас шмагали в часи послушництва. У тебе в Кайрені було безтурботне життя, Морейн. Не схоже на тарування на рибальському човні. — Зненацька Суан із усієї сили ляснула долонею по столу. — Ні, я не пропоную відступити, але я також не збираюся дивитися, як усе вислизає нам поміж пальців, а я нічого не можу вдіяти! Більшість моїх турбот із Радою пов’язані з тобою. Навіть Зелені дивуються, чому я досі не викликала тебе у Вежу й не навчила дисципліни. Половина сестер, що приїхали зі мною, вважають, що тебе слід передати Червоним, і коли це станеться, ти ще пожалкуєш за послушницькими часами, коли нічого страшнішого за різку нам не загрожувало. Світло! Та якщо хтось із них згадає, що ми товаришували послушницями, я опинюся поруч із тобою.
У нас був план! План, Морейн! Знайти хлопця і привести його у Тар Балон, де ми зможемо його заховати, тримати в безпеці й напучувати. Відколи ти поїхала з Вежі, я отримала від тебе тільки два повідомлення. Два! У мене таке враження, що я намагаюся пропливти у темряві повз Кігті Дракона. У першому повідомленні йшлося, що ти в’їжджаєш у Межиріччя, прямуєш до того села... Емондового Лугу. Я подумала: ось-ось уже. Вона його знайшла і скоро прибере до своїх рук. А потім повідомлення з Кеймліна, в якому ти кажеш, що прямуєш у Шайнар, у Фал Дару, а не в Тар Валон. У Фал Дару, де Гнилолісся підступило так близько, що до нього торкнутися можна. У Фал Дару, де траллоки і мерддраали нападають чи не щодня. Майже двадцять років планування і пошуків, щоби тепер ти фактично кинула всі наші плани на поталу Мороку. Чи ти здуріла?
Розбудивши емоції у душі іншої жінки, Морейн могла напустити на себе звичний зовнішній спокій. Спокій, за яким проте крилася непомильна впевненість.
— Візерунок не зважає на людські плани, Суан. Перейнявшись своїми інтригами, ми забули, з чим тут маємо справу. Та’верен. Елайда помилилася. Артур Пейндраґ Танріалл не був таким аж сильним та’вереном. Колесо плестиме Візерунок навколо цього юнака, як само забажає, не зважаючи на наші плани.
Гнів відступив від обличчя Амерлін, залишивши по собі приголомшену блідість.
— Здається, тепер ти кажеш, що нам залишився тільки відступ. Тепер ти пропонуєш нам стати осторонь і дивитися, як палає світ?
— Ні, Суан. Не стояти осторонь, ніколи. — Але світ однаково запалає, Суан, що б ми не робили. Ти цього ніколи не визнавала. — Однак тепер нам слід розуміти, що наші плани — непередбачувані. У нас в руках навіть менше контролю, ніж ми вважали. Можливо, тільки те, що ми можемо втримати у пучках пальців. Повіяли вітри долі, Суан, і нам слід осідлати їх і мчати туди, куди вони нас понесуть.