Амерлін здригнулася, ніби відчула подих тих морозних вітрів на шиї. Її руки потягнулися до приплюснутого золотого куба, вправні пальці відшукали правильні точки на вишуканому орнаменті. Кришка піднялася на хитромудрих завісах, усередині скрині у спеціально викарбуваному заглибленні лежав закручений золотий ріг. Вона витягнула інструмент і провела пальцями по каліграфічному срібному напису древньою мовою, що був викарбуваний навколо широкого розтруба.
— «Могила — не перешкода для поклику мого», — переклала вона так тихо, ніби сама до себе. — Ріг Валіра, створений, щоби підняти загиблих героїв з могили. Пророцтво каже, що знайдеться він якраз перед Останньою битвою. — Вона рвучко кинула ріг назад у його заглиблення і закрила віко, ніби спасувавши перед самим його виглядом. — Аґельмар впхнув його мені, щойно завершився Урочистий прийом. Він сказав, що боїться тепер заходити у власне сховище, відколи Ріг там. Каже, що спокуса занадто велика: самому просурмити у Ріг і повести воїнство, яке відгукнеться на його поклик, на північ крізь Гнилолісся, щоби зрівняти з землею сам Шайол Гул і прикінчити Морока. Він аж палав від екстазу слави, і саме це, за його словами, наштовхнуло його на думку, що обранець — не він, не повинен бути він. Він не міг дочекатися, щоби позбутися його, але все одно жадав усім серцем.
Морейн кивнула. Аґельмарові було відоме Пророцтво про Ріг, як було воно відоме всім, хто боровся з Мороком.
— «Хай той, хто просурмить у мене, думає не про славу, а про спасіння».
— Спасіння, — гірко розсміялася Амерлін. — З обличчя Аґельмара було незрозуміло, відкидає він спасіння чи відмовляється занапастити свою душу. Він лише знав, що мусить позбутися Рога, доки той його не знищив. Він намагався тримати все в таємниці, але каже, що по фортеці уже пішли чутки. Я не відчуваю його спокуси, але від цього Рога в мене мурашки по спині. Доведеться повернути його у сховище до мого від’їзду. Я не зможу заснути з цим, навіть коли лежатиму в сусідній кімнаті. — Вона потерла зморшки на чолі і зітхнула. — І його не повинні були знайти аж до Останньої битви. Невже вона так близько? Я гадала, я сподівалася, що в нас буде більше часу.
— Караетонський цикл.
— Так, Морейн. Не треба мені нагадувати. Мені відомі Пророцтва про Дракона не згірш, як тобі. — Амерлін похитала головою. — З часу Світотрощі з’являлося не більше одного Лжедракона на покоління, а тепер у світі аж три одночасно, а ще троє з’явилося за останні два роки. Візерунок вимагає Дракона, бо Візерунок сплітається у бік Тармон Ґай’дон. Іноді мене сповнюють сумніви, Морейн. — Вона промовила це задумливо, ніби розмірковувала вголос, а потім продовжила таким самим тоном: — А раптом ним був Лоґейн? Він умів направляти до того, як Червоні привезли його в Білу Вежу, і ми його вгамували. Направляти вміє і Мазрим Таїм, чоловік із Салдеї. А якщо то він? Сестри вже прибули в Салдею, і, може, його вже схопили. А якщо ми з самого початку помилилися? Що трапиться, якщо Відродженого Дракона вгамують ще до того, як розпочнеться Остання битва? Навіть Пророцтво не збудеться, якщо той, кого пророкували, буде вбитий чи вгамований. А тоді ми станемо супроти Морока, наче голі супроти бурі.
— Жоден із них — не той, Суан. Візерункові потрібен не будь-який дракон, а єдиний правдивий Дракон. Доки він себе не проголосить, Візерунок і далі підкидатиме Лжедраконів, але після того інших уже не буде. Якби Лоґейн чи будь-хто був ним, то інші б не з’являлися.
— «Бо гряде він, наче благословенний світанок, і з його приходом знову буде знищений світ, і знову буде створений ним наново». Або ми зустрінемо шторм голими, або триматимемося за захист, який спопелить нас. Хай допоможе нам усім Світло. — Амерлін здригнулася, ніби хотіла струсити з себе власні слова. Її обличчя набуло рішучості, так наче вона готувалася до удару. — Морейн, ти ніколи не вміла приховувати від мене свої думки настільки добре, як від інших. Ти хочеш іще щось мені розповісти, і нічого доброго я від цього не чекаю.
Замість відповіді Морейн зняла шкіряний капшук із пояса і перевернула його, висипавши на стіл його вміст. Здавалося, що це просто купа скалок блискучої чорно-білої порцеляни.
Амерлін зацікавлено торкнулася одного шматочка, і їй перехопило подих.
— Квендіяр.
— Камінь серця, — погодилася Морейн.
Рецепт створення квендіяру був втрачений під час Світотрощі, але все, виготовлене з каменя серця, пережило катаклізм. Навіть предмети, поглинуті землею чи затоплені морем, уціліли, повинні були вціліти. Жодна відома сила не могла розламати квендіяр, коли він був готовий, навіть Єдина Сила, спрямована на камінь серця, робила його тільки міцнішим. От тільки якась сила таки розбила цей.
Амерлін поспіхом зібрала скалки докупи. Вони утворили диск завбільшки як людська долоня, одна половина чорніша за смолу, інша — біліша за сніг, два кольори розділяла звивиста лінія, що за віки навіть не потемніла. Це був стародавній символ Айз Седай — ще до того, як розламався світ, ще тоді, коли чоловіки і жінки разом орудували Силою. Одна половина тепер носила назву Пломінь Тар Балона, іншу половину — Ікло Дракона — видряпували на дверях тих господарів, яких підозрювали у служінні злу. Таких дисків було виготовлено тільки сім; усе, що виготовлялося із каменя серця, записувалося в Білій Вежі, а про ці сім дисків пам’ятали понад усе. Суан Санче дивилася на нього з таким виразом, наче побачила на своїй подушці гадюку.
— Одна із печатей на в’язниці Морока, — нарешті з неохотою промовила вона. Одна із тих семи печатей, які повинна була охороняти Престол Амерлін. Таємниця, яку приховували від усього світу, якщо світ узагалі про подібне замислювався, полягала в тому, що жодна Престол Амерлін не знала, де знаходилися ці печаті після Троллоцьких війн.
— Ми знаємо, що Морок заворушився, Суан. Ми знаємо, що його в’язниця не може залишатися запечатаною назавжди. Творіння людей ніколи не дорівняються до роботи Творця. Ми знали, що він знову торкнувся світу, навіть якщо це було, хвала Світлу, тільки непрямо. Друзів Морока прибуває, а те, що ми називали злом якихось десять років тому, зараз видається усього лише дитячими пустощами порівняно з тим, що твориться чи не щодня тепер.
— Якщо печаті вже зараз ламаються... У нас, можливо, взагалі нема часу.
— Можливо. Але того «можливо» може виявитися досить. Мусить бути досить.
Амерлін торкнулася розбитої печаті і заговорила приглушено, ніби змушуючи себе вимовляти слова.
— Знаєш, я бачила того хлопчину у дворі під час прийняття. Це ж один із моїх Талантів — упізнавати та’верена. В наші дні це рідкісний дар, ще рідкісніший, ніж сам та’верен, і вже точно геть негодящий. Високий хлопчина, доволі вродливий юнак. Нічим не відрізняється від інших юнаків, яких можна зустріти в будь-якому місті. — Вона замовкла, щоби перевести подих. — Морейн, він сяяв, наче сонце. Я нечасто чогось боялася за своє життя, але один погляд на нього налякав мене до смерті. Мені захотілося зіщулитися і завити. Я заледве слово змогла з себе видушити. Я була така небагатослівна, що Аґельмар, мабуть, подував, що я на нього розлютилася. Той молодий чоловік... це його ми шукали всі ці двадцять років...
У її голосі відчувався натяк на запитання. Морейн відповіла:
— Його.
— Ти впевнена? Він може... Він може... направляти Єдину Силу?
Її губи аж затремтіли від цих слів, і Морейн відчула напругу, що скрутилася глибоко всередині, націлившись холодним кулаком у її серце. Проте це ніяк не позначилося на її гладенькому обличчі.
— Може. — Чоловік, що орудує Єдиною Силою. Про цю річ жодна Айз Седай не могла думати без страху. Цього боявся цілий світ. І я відпущу його на всі чотири сторони. — Ранд аль’Тор постане перед світом як Відроджений Дракон.
Амерлін здригнулася.
— Ранд аль’Тор. Не схоже на ім’я, якого всі боятимуться і яке запалить світ. — Вона ще раз здригнулася і рвучко потерла долоні, проте в очах у неї раптом запалав вогонь рішучості. — Якщо це він, то, можливо, у нас справді ще залишається трохи часу. Але чи в безпеці він тут? Зі мною приїхали дві Червоні сестри, і я більше не можу ручатися ні за Зелених, ні за Жовтих. Хай поглине мене Світло, я не можу ручатися за жодну з них, тим паче з огляду на це. Навіть Верін і Серафелла накинуться на нього, як на отруйну гадюку в дитячій колисці.