— На певний час він у безпеці.
Амерлін чекала, що вона скаже більше. Мовчанка затягнулася, доки не стало ясно, що продовження не буде. Врешті Амерлін промовила:
— Ти сказала, що твій давній план уже непридатний. Що ти пропонуєш натомість?
— Я навмисно дозволила йому думати, що більше ним не цікавлюся, що він може йти, куди йому завгодно, мене це не обходить. — Вона підняла долоні, коли Амерлін відкрила було рота. — Це було необхідно, Суан. Ранд аль’Тор виховувався у Межиріччі, де в кожного жилами тече уперта манетеренська кров, а його власна кров — наче скеля у порівнянні з глиною, якщо говорити про кров Манетерену. До нього слід підходити обережно, бо інакше він понесеться в якому завгодно напрямку, тільки не в тому, який потрібен нам.
— Ну тоді ми будемо няньчитися з ним, як із немовлям. Запеленаємо його і будемо гратись у «сороку-ворону», якщо ти кажеш, що це потрібно. Але заради якої мети?
— Двоє його друзів, Метрим Коутон і Перрин Айбара, дозріли до того, щоб побачити світ, перед тим як знову розчинитися у безвісті Межиріччя. Якщо тільки вони зможуть знову розчинитися, адже вони також та’верени, хоч і слабші за нього. Я переконаю їх доставити Ріг Валіра в Ілліан. — Вона на мить завагалася, спохмурнівши. — Але... з Метом проблема. Він носить кинджал із Шадар Лоґота.
— Із Шадар Лоґота! Світло, навіщо ти взагалі дозволила їм наблизитися до того місця. Там же кожен камінь проклятий. Звідти небезпечно виносити навіть найменший камінчик. Хай допоможе нам Світло, якщо Морд зміг торкнутися того хлопця...— Амерлін говорила так, наче задихалася.— Якщо це сталося, цей світ приречений.
— Але він не торкнувся, Суан. Ми робимо те, що мусимо робити, з необхідності, і це було необхідно. Я зробила, що могла, щоби Мет не заразив інших, але на той час, коли я про це дізналася, він носив кинджал уже занадто довго. Зв’язок досі існує. Я гадала, що доведеться везти його в Тар Балон для зцілення, але оскільки зараз тут перебуває стільки сестер, це можна зробити тут. Якщо серед них є кілька сестер, яким ти довіряєш і яким не ввижатимуться Друзі Морока там, де їх нема. Ти і я, і ще двох буде достатньо. Нам допоможе мій анґріал.
— Леане буде з нами, а я розшукаю ще одну. — Престол Амерлін раптом незадоволено скривилася. — Морейн, Рада вимагає повернути той анґріал. Їх залишилося не так багато, а тебе тепер вважають... ненадійною.
Морейн усміхнулась, проте посмішка не торкнулася її очей.
— Вони ще й не таке про мене подумають, коли я доведу задумане до кінця. Мет з радістю скористається шансом відіграти таку важливу роль у легенді про Ріг, а Перрина буде нескладно переконати. Йому треба якось відволіктися від власних клопотів. Ранд знає, ким він є, — принаймні знає частину правди, — природно, що він боїться цього. Він хоче утекти кудись один, де він нікому не зашкодить. Він каже, що більше ніколи не направлятиме Силу, але боїться, що не зможе стриматися.
— Цілком слушно. Легше відмовитися від води.
— Точно. А ще він хоче звільнитися від Айз Седай, — Морейн невесело усміхнулася. — Якщо дати йому шанс утекти від Айз Седай і залишитися разом із друзями трохи довше, то він проявить стільки ж ентузіазму, як Мет.
— Але як він зможе звільнитися від Айз Седай? Ти ж поїдеш із ним. Морейн, ми не можемо його тепер утратити.
— Я не можу поїхати з ним. — Дорога з Фал Дари до Ілліану неблизька, але він уже подолав майже такий самий шлях. — Його треба спустити з повідка на певний час. На це нема ради. Я наказала спалити весь їхній старий одяг. Було надто багато нагод, що якась нитка з їхнього одягу потрапила в не ті руки. Я очищу їх перед від’їздом, вони навіть не здогадаються, що з ними щось робили. Не залишиться жодного шансу, що їх вистежать, а єдина така загроза сидить під замком тут, у підземеллі. — Амерлін, яка саме схвально закивала головою, звела на неї питальний погляд, та Морейн не спинилася. — Вони подорожуватимуть у максимальній безпеці, яку лише я можу забезпечити, Суан. А якщо я знадоблюся Ранду в Ілліані, я буду там, і зроблю все від мене залежне, щоби саме він передав Ріг Раді дев’яти й Асамблеї. Я подбаю про все в Ілліані. Суан, ілліанці підуть за Драконом, та навіть за самим Ба’алзамоном, якщо він принесе їм Ріг Валіра, втім, як і більшість тих, що забагли взяти участь у Полюванні. Відродженому Драконові не доведеться збирати послідовників, перш ніж народи вирушать проти нього. Він розпочне з державою довкола себе і з армією за своєю спиною.
Амерлін відкинулася на спинку крісла, але майже одразу ж знову подалася вперед. Здавалося, вона застрягла між втомою і надією.
— Але чи проголосить він себе? Якщо він боїться... Одному Світлу відомо, йому є чого боятися, Морейн, та все ж чоловіки, що називають себе Драконами, прагнуть влади. Якщо він не...
— У мене є способи домогтися того, щоб його проголосили Драконом, хоче він цього чи ні. І навіть якщо мені це не вдасться, сам Візерунок зробить так, щоб його проголосили Драконом, хоче він цього чи ні. Не забувай, що він та’верен, Суан. Він має не більше влади над своєю долею, ніж свічка над своїм полум’ям.
Амерлін зітхнула.
— Це ризиковано, Морейн. Ризиковано. Але мій батько любив примовляти: «Дівчинко, хочеш виграти мідяк, під замком тримай свій страх». Нам треба скласти плани. Сідай, це не скоро робиться. Я накажу принести вина і сиру.
Морейн заперечно похитала головою.
— Ми вже й так надто довгенько тут шушукаємося. Якщо хтось спробував підслуховувати і наштовхнувся на твою охорону, то вже зацікавився. Не слід так ризикувати. Ми зможемо знайти привід для ще однієї зустрічі завтра. — Окрім того, моя найдорожча подруго, я не можу тобі розповісти всього, я не можу ризикувати, щоби ти запідозрила, що я щось приховую.
— Гадаю, ти маєш рацію. Але — з самісінького ранку. Мені про багато що треба дізнатися.
— З самісінького ранку, — погодилася Морейн. Амерлін підвелася, і вони знову обійнялися. — Вранці я розповім усе, що тобі треба знати.
Леане проникливо подивилася на Морейн, коли та вийшла в передпокій, а потім гайнула у покої Амерлін. Морейн спробувала вдати присоромлену, наче вона щойно отримала один із ганебних прочуханів від Амерлін — більшість жінок, хай яких вольових, поверталися після цього з широко розплющеними очима і тремтячими колінами, — але така роль була чужа Морейн. Вона виглядала радше розлюченою, і це мало кращий ефект. Вона лише мимохіть глянула на інших жінок у передпокої, їй подумалося, що з часу, коли вона прийшла, хтось пішов, а хтось увійшов, проте вона лише ковзнула по них поглядом. Година була пізня, а їй ще стільки всього потрібно зробити. Дуже багато всього — до її наступної розмови з Престолом Амерлін.
Пришвидшивши крок, вони попрямувала углиб фортеці.
У сяйві місяця-підповні колона вершників, що рухалася крізь тарабонську ніч під дзенькіт збруї, справила би приголомшливе враження на будь-якого витріщаку, якби такий трапився на її шляху. Дві тисячі Дітей Світла на добрих конях, в білих табардах та плащах, у блискучих обладунках, а за ними обоз: фургони, ковалі, конюхи, змінні коні. Тут, на безліссі, подекуди траплялися людські поселення, проте колона рухалася, уникаючи битих шляхів, обминаючи навіть поодинокі ферми. Вояки мали зустрітися... з кимось... у глухому закутті, біля крихітного сільця на північному кордоні Тарабону, а саме на краю Елмотської рівнини.
Джеофрам Борнголд, що скакав попереду своїх людей, не бачив у всьому цьому сенсу. Він дуже добре пам’ятав свою розмову з Пейдроном Найолом, лордом капітан-командувачем Дітей Світла в Амадорі, але виніс він з неї небагато.