— Ми самі, Джеофраме, — сказав йому тоді сивочолий чоловік. Голос у нього був тонкий і ламкий від старості. — Я пам’ятаю, як ти складав присягу... зажди... це було, здається, тридцять шість років тому.
Борнголд виструнчився:
— Мілорде капітан-командувачу, чи можу я запитати, навіщо мене відкликали з Кеймліна, та ще й так терміново? Ще трохи натиснути, і Морґейз би не втрималася. В Андорі є Доми, які поділяють наш погляд на відносини з Тар Балоном, і вони готові були висунути претензії на трон. Я залишив замість себе Еймона Балду, проте він, схоже, був більше налаштований супроводжувати дочку-спадкоємицю до Тар Балона. Мене не здивує звістка, що він викрав дівчину, чи навіть атакував Тар Балон.
А Дейн, син Борнголда, прибув перед самісіньким цим викликом. Дейн горить ентузіазмом. Інколи надмірним ентузіазмом. Достатнім для того, аби, не роздумуючи, приєднатися до будь-яких ініціатив Балди.
— Балда ходить у Світлі, Джеофраме. Але саме ти — найкращий бойовий командир серед Дітей Світла. Ти збереш легіон, у повному складі, з найкращих вояків, яких зможеш відібрати, і поведеш їх до Тарабону, уникаючи будь-яких очей, прив’язаних до язика, що може заговорити. Якщо очі щось побачать, такий язик треба вкоротити.
Борнголд завагався. П’ятдесят Дітей, хай навіть сотня, можуть вступити до будь-якої країни, не викликавши запитань, принаймні — озвучених, але цілий легіон...
— То ми розпочинаємо війну, мілорде капітан-командувачу? На вулицях можна почути багато чого. Переважно неймовірні чутки, наче повернулося військо Артура Яструбине Крило. — Старий не відповідав. — Король...
— ...не наказує Дітям Світла, мілорде капітане. — Вперше в голосі лорда капітан-командувача пролунало роздратування. — Накази віддаю я. Хай король сидить у своєму палаці й робить те, що він уміє робити найкраще. Тобто нічого. На вас чекатимуть біля села, що зветься Алкруна, і там ти отримаєш подальші накази. Гадаю, твій легіон буде там за три доби. Тепер іди, Джеофраме. Маєш, що робити.
На чоло Борнголда набігли зморшки:
— Перепрошую, мілорде капітан-командувачу, але з ким я маю зустрітися? Чому я ризикую вступити у війну з Тарабоном?
— Ти почуєш те, що тобі потрібно знати, коли дістанешся Алкруни. — Раптом лорд капітан-командувач здався ще старішим, ніж був. Не помічаючи цього, смикав себе за край білої туніки, прикрашеної на грудях великим золотим сонячним диском, емблемою ордену. — Є сили, що працюють над тим, що поза твоєю компетенцією, Джеофраме. Навіть поза твоїм розумінням. Мусиш швидко набрати людей до легіону. Тепер залиш мене. Нічого більше не питай. І хай у поході з тобою буле Світло.
Тепер Борнголд випростався в сідлі, розминаючи задерев’янілу спину. Старію, подумав він. Він проскакав верхи день і ніч, з двома зупинками, аби напоїти коней, і вже відчував кожну сиву волосину на своїй голові. Лише кілька років тому він не відчув би навіть легенької втоми від такого маршу. Принаймні я не вбив жодної невинної людини. Він міг бути не менш жорстким із Друзями Морока, ніж будь-яка людина, що присягнула Світлу — Друзів Морока необхідно було знищити, перш ніж вони вкриють Тінню весь світ, — але спершу він хотів упевнитися, що це насправді Друзі Морока. Важко було уникнути тарабонських очей, якщо у тебе стільки людей, хай якою глухоманню ти б не рухався, але йому це вдалося. Вдалося не зустрітися з язиками, які довелося би вкорочувати.
Розвідники, яких він вислав наперед, поверталися, а за ними скакали ще люди в білих плащах, подекуди зі смолоскипами в руках. Це неминуче мало зіпсувати нічне бачення усім у голові колони. Вилаявшись собі під ніс, Борнголд наказав своїм людям зупинитися, уважно роздивляючись тих, хто виїхав йому назустріч.
На плащах у цих людей золотіло таке ж саме сонце, як і у нього, таке ж, як у кожного з Дітей Світла, а старший з них навіть мав золоті аксельбанти, що вказували на ранг, не нижчий за ранг Борнголда. Але з-під золотих сонячних дисків виступали червоні пастуші ґирлиґи. Випитувані. Розпеченим залізом, лещатами, водними тортурами Випитувачі домагалися від Друзів Морока зізнань та розкаяння, але дехто стверджував, ніби вони наперед, ще не ставлячи питань, були вже переконані у провині допитуваного. І Джеофрам Борнголд був одним із тих, хто таке стверджував.
Мене послали сюди зустрітися з Випитувачами?!
— Ми чекали на вас, мілорде капітане Борнголде, — невдоволено промовив старший. Це був високий чоловік з гачкуватим носом і з самовпевненим поглядом, типовим для всіх Випитувачів. — Ви могли прибути сюди й раніше. Я — Ейнор Сарен, заступник Джайкіма Керридина, очільника Руки Світла в Тарабоні. — Рука Світла, Рука-Правдошукачка, так казали вони про себе. Назва «Випитувані» їм не подобалася. — Далі у селі є міст. Накажіть вашим людям переправлятися на той бік. Ми поговоримо в корчмі. Там напрочуд затишно.
— Лорд капітан-командувач особисто наказав мені уникати сторонніх очей.
— Це селище... вже втихомирене. Тепер нехай ваші люди вирушають, куди я сказав. Тут наказую я. Якщо ви сумніваєтесь, я маю письмові накази з печаткою лорда капітан-командувача.
Борнголд придушив гарчання, що вже рвалося йому з горлянки. Втихомирене. Цікаво, чи вони поскидали тіла на купу за селом чи вкинули їх до річки. Це було б у дусі Випитувачів — холоднокровно вирізати ціле селище заради секретності й тупо викинути тіла в ріку, де їх підхопить течія, і звістка про їхні діяння рознесеться від Алкруни до Танчіко.
— Я маю сумніви щодо того, навіщо я привів до Тарабону дві тисячі людей, Випитувачу.
Обличчя Сарена напружилося, проте голос залишився різким та вимогливим.
— Все дуже просто, мілорде капітане. Елмотською рівниною розкидано багато містечок та сіл, де немає справжньої влади, хіба мер та міська рада, їх привели до Світла дуже давно. Без сумніву, в таких місцях знайдеться багато Друзів Морока.
Кінь Борнголд а нервово затанцював.
— Чи правильно я зрозумів, Сарене, що я потай провів цілий легіон більшою частиною Тарабону, аби викоренити кількох Друзів Морока з парочки смердючих селищ?
— Ви тут, аби робити, що вам скажуть, Борнголде. Робити те, чого вимагає Світло! Чи, може, ви хочете ухилитися від Світла? — Посмішка Сарена перетворилася на криву гримасу. — Якщо ж ви шукаєте битви, то матимете таку нагоду. На мисі Томан скупчилися величезні сили чужинців, і їм не зможуть протистояти сили Тарабону й Арад Доману, навіть якщо вони припинять свої давні суперечки та примудряться виступати разом. Якщо ці чужинці прорвуться, ви повинні кинути проти них усі наявні сили. Тарабонці стверджують, що ці чужинці — потвори, створіння Морока. Дехто стверджує, що вони мають у своїх лавах Айз Седай, і ті б’ються на їхньому боці. Якщо ці чужинці є Друзями Морока, з ними теж треба розібратися. Коли до них дійде черга.
На мить Борнголду перехопило дух:
— То ці чутки — правда? Війська Артура Яструбине Крило повернулися.
— Вони — чужинці, — безбарвним голосом відрізав Сарен. Здавалося, що він шкодує, що взагалі згадав про них. — Чужинці і, можливо, Друзі Морока, хай звідки вони з’явилися. Це все, що нам відомо, і все, що вам треба знати. Наразі вони не мають вас цікавити. Ми гайнуємо час. Хай ваші люди переправляються на той берег, Борнголде. Я ознайомлю вас із наказами в селищі. — Він круто розвернув коня і помчав учвал туди, звідки приїхав, а вершники зі смолоскипами поскакали вслід за ним.
Борнголд заплющив очі, аби повернути собі здатність бачити в темряві. Нас використовують, наче камінці на дошці.
— Баяре! — Він розплющив очі, коли його помічник виник обіч і завмер верхи поряд із лордом капітаном. Очі на його кощавому обличчі жевріли чи не такими само вогниками, як очі Випитувачів, але попри це він був добрим вояком. — Попереду міст. Ведіть легіон на той берег і ставайте табором. Я приєднаюсь до вас якнайшвидше.