— Надто пізно, — промовив Мет. — Хіба ти не розумієш? — Його посмішка виглядала химерно на блідому безкровному обличчі, а руків’я кинджала стирчало йому з грудей, і рубін, що його увінчував, пломенів, наче всередині нього горів вогонь. У самоцвіті було більше життя, ніж у Метовому обличчі. — Надто пізно. Ми вже не можемо нічого змінити.
— Нарешті я від них звільнився, — зі сміхом сказав Перрин. Його обличчям текла кров, наче потоки сліз із порожніх очниць. Він простягнув до Ранда закривавлені руки, немов запрошуючи того подивитися, що він тримає. — Тепер я вільний. Усе закінчилося.
— Це ніколи не закінчиться, аль’Торе, — вигукнув Падан Фейн, виробляючи антраша посеред кімнати. — Битва ніколи не закінчиться.
Двері розлетілися, вибухнувши фонтаном трісок, і Ранд нагнувся, ухиляючись від гострих дерев’яних уламків. Крізь дверну пройму до кімнати ступили дві Айз Седай, в червоному з голови до п’ят, вклоняючись своєму господарю, що теж ішов за ними. Маска кольору засохлої крові закривала обличчя Ба’алзамона, проте крізь прорізи маски Ранд бачив вогонь, що жбухав йому з очей; він чув, як реве полум’я в роті Ба’алзамона.
— Між нами ще нічого не скінчено, аль’Торе, — проказав Ба’алзамон, а тоді голоси його та Фейна залунали в унісон: — Для тебе битва ніколи не закінчиться.
Важко дихаючи, Ранд сів на підлозі, виборсуючись із кошмару. Здавалося, він ще чує голос Фейна, такий пронизливий, наче крамар справді стояв поряд. Це ніколи не закінчиться. Битва не закінчиться ніколи.
Він подивився навкруги каламутними очима, бажаючи пересвідчитися, що й досі там, де заховала його Еґвейн, лежить на матраці в кутку її кімнати. Кімната розчинялася в тьмяному світлі однісінької лампи, і він із подивом побачив у кімнаті ще й Найнів, що сиділа в кріслі-гойдалці з іншого боку нерозстеленого ліжка і в’язала. За вікном була ніч.
Струнка темноока Найнів мала довге пишне волосся, зараз заплетене в товсту косу, що була перекинута за її плече і сягала майже до талії. Вона не забула звичаїв рідних місць. Обличчя у неї було цілковито спокійне, і, схоже, наразі її цікавило тільки м’яке похитування в’язальних спиць. Тишу кімнати порушувало лише мірне клацання спиць. Килим, на якому стояло крісло-гойдалка, приглушував його скрип.
Останнім часом Ранд не раз думав, що непогано було би мати килим на холодній кам’яній долівці його власної кімнати, але в Шайнарі чоловічі кімнати завжди голі й аскетичні. Натомість тут стіни прикрашали два гобелени, що зображали гірські краєвиди з водограями, а бійниці в стінах ховалися за завісами, розшитими квітами. На столику біля ліжка у пласкій широкій вазі пишніли нещодавно зрізані ранкові зірочки, і ще більше квітів дивилося з білих глазурованих вазонів, розвішаних по стінах. В кутку кімнати стояло велике дзеркало, і ще одне висіло над зшивальником, на якому стояли смугасті біло-сині глек та миска. Ранду стало цікаво, навіщо Еґвейн два дзеркала; в його кімнаті не було жодного, і він від цього не страждав. Наразі горіла лише одна лампа, проте він нарахував ще чотири, а кімната за розміром була майже така ж, як та, яку він ділив із Метом і Перрином. А Еґвейн мешкала тут сама.
Не підводячи очей від роботи, Найнів промовила:
— Той, хто спить удень, вночі добре не спатиме.
Він зробив кислу міну, хоч вона й не могла цього побачити. В усякому разі він гадав, що не могла. Найнів була лише на кілька років старша від нього, але статус Мудрині додавав до її авторитету ще пів сотні років.
— Мені треба було десь заховатися, і я втомився, — відказав він, а тоді квапливо додав: — Я не сам сюди прийшов. Еґвейн запросила мене на жіночу половину, до своєї кімнати.
Найнів поклала в’язання на коліна і посміхнулась хлопцеві. Вона була вродливою жінкою. Вдома він цього нізащо б не помітив; адже ніхто не розглядає Мудринь під таким кутом.
— Допоможи мені Світло, Ранде, ти з кожним днем усе більше скидаєшся на шайнарця. Тебе запросили на жіночу половину, авжеж. — Вона пирхнула. — Ще трохи, і ти почнеш розпатякувати про свою честь і просити, щоби мир був зичливий до твого меча.
Ранд почервонів, сподіваючись, що вона не помітить цього в тьмяному світлі лампи. Найнів дивилася на його меч, руків’я якого виглядало з величенького клунка, що лежав на підлозі поруч із Ранд ом. Він знав, що Найнів не схвалює цей меч, як і будь-які мечі, але наразі вона про це промовчала.
— Еґвейн сказала, що тобі потрібно десь заховатися. Не хвилюйся. Ми заховаємо тебе від Амерлін чи від будь-якої іншої Айз Седай, якщо ти так хочеш.
Вона зустрілася з ним поглядом і швидко відвела очі. Проте він устиг помітити в них занепокоєння. Так, це правда, що я можу направляти Силу. Чоловік, котрий може направляти Єдину Силу! Ти мусила б допомагати Айз Седай упіймати мене й угамувати.
Насупившись, він обсмикнув на собі короткий шкіряний жилет, що роздобула для нього Еґвейн, і розвернувся так, щоби сісти, обпершись об стіну.
— За першої нагоди я сховаюся в якомусь фургоні, чи взагалі вислизну з міста. Вам не доведеться довго мене переховувати. — Найнів не відповідала; вона знову зосередилася на своєму в’язанні, лише сердито гмикнувши, коли петля зісковзнула зі спиці. — А де Еґвейн?
Вона кинула в’язання на коліна.
— Навіть не знаю, навіщо я сьогодні з цим морочуся. Навіть петель не можу порахувати. Вона пішла навідати Падана Фейна. На її думку, йому може бути корисно бачити знайомі обличчя.
— Ну, точно не моє. І їй варто триматися від нього подалі. Він небезпечний.
— Вона хоче йому допомогти, — спокійно відказала Найнів. — Не забувай, вона вчилася на мою помічницю, а Мудрині не тільки те й роблять, що прогнозують погоду. Вони ще й зцілюють. Еґвейн має бажання зцілювати, має потребу в цьому. А якщо Падан Фейн такий небезпечний, Морейн про це попередила б.
Ранд уривчасто розсміявся.
— Та ви ж її не питали. Еґвейн мені сама про це сказала, а ти... я просто не можу уявити, щоб ти питала у когось дозволу. — Вона підняла брову, і він швиденько урвав сміх. Але вибачатися не став. Вони були далеко від дому, і він не розумів, як вона може залишитися Мудринею в Емондовому Лузі, якщо прямує до Тар Валона. — А мене ще не взялися шукати? Еґвейн сумнівається, що шукатимуть, але Лан сказав, що Престол Амерлін прибула сюди заради мене, і я гадаю, рацію має він, а не вона.
Найнів зволікала з відповіддю. Вона взялася збирати мотки пряжі і лише через якийсь час промовила:
— Точно не скажу. Не так давно приходила одна зі служниць. Мовляв, хоче перестелити ліжко. Так ніби Еґвейн збирається лягати, коли сьогодні ввечері відбудеться свято на честь Амерлін. Я відіслала служницю геть; вона тебе не бачила.
— А на чоловічій половині ніхто не розстеляє постіль для гостей. — Найнів кинула на нього погляд, один із тих, який ще рік тому змусив би його затнутися. Він похитав головою: — Не стали би вони наказувати покоївкам мене шукати, Найнів.
— Коли я трохи раніше ходила до спіжарні по горнятко молока, в коридорах було повно жінок. Ті, кого запросили на бенкет, йшли чепуритися, а інші йшли їм допомагати, або чекали на вказівки, або... — Вона стурбовано насупила брови. — Через приїзд Амерлін скрізь ще та метушня... І не тільки на жіночій половині. Я бачила, як леді Амаліса власного персоною виходила зі спіжарні, й обличчя у неї було все в пилюці.
— Це сміховинно. Навіщо їй самій долучатися до пошуків? Та й будь-кому з жінок теж. Вони би звернулися до вояків лорда Аґельмара і до Охоронців. І до Айз Седай. Мабуть, це просто приготування до бенкету. Згоріти мені, якщо я уявляю собі, як відбуваються бенкети в Шайнарі.
— Ранде, інколи ти поводишся так, наче у тебе голова напхана вовною! Чоловіки, яких я бачила, й знати не знали, що роблять жінки. Я чула, як вони скаржилися, що мусять самі все робити. Я розумію, припущення, що вони шукали тебе, здається маячнею. Ніхто з Айз Седай ніби не проявляє жодної цікавості. Але ж Амаліса навряд чи стала би готуватися до свята, бруднячись по коморах. Щось вони шукали, і щось важливе. Навіть якщо вона відразу потому побігла митися та перевдягатися, то заледве встигне на бенкет. До речі, якщо Еґвейн ось-ось не повернеться, їй теж доведеться обирати — причепуритися як годиться чи запізнитися.