Вони багато чого знали, володіли знанням, яке може йому допомогти, у цьому він був упевнений. Але він не наважувався запитати у жодної з них. Він боявся, що вони прибули вгамувати його. А ще боявся, що вони цього не зроблять, неохоче визнав він. Світло, я не знаю, що мене лякає більше.
— Я не хотів направляти Силу, — прошепотів він. — Це сталося випадково! Заради Світла, я більше не хочу мати з нею нічого спільного. Присягаюся, що більше ніколи її не торкнуся! Присягаюся!
Здригнувшись, він усвідомив, що делегація Айз Седай уже заходить у міську браму. Хижо завирував вітер, перетворюючи краплі поту на його тілі у крижинки, а звук сурм — у підступний насміх; йому здалося, що у повітрі сильно запахло розритою могилою. Моєю могилою, якщо я й далі тут стовбичитиму.
Схопивши сорочку, він зійшов сходами вниз, а тоді побіг.
Розділ 2
Прийняття
Коридорами фортеці Фал Дари, чиї гладенькі камінні стіни були скупо прикрашені елегантними у своїй простоті гобеленами і мальованими завісами, розносилася новина про грядущий приїзд Престолу Амерлін. Слуги у чорно-золотистих лівреях розривалися між завданнями, метушилися, щоби підготувати кімнати чи передати замовлення на кухні, бідкаючись, що не зможуть усе підготувати для такої поважної особи, оскільки їх заздалегіль не попередили. Чорноокі воїни з поголеними головами так, що тільки на маківці стирчав стягнутий шкіряною шворкою «оселедчик», не метушилися, однак їхня хода видавала поспіх, а обличчя світилися захватом, який зазвичай приберігався лише для бою. Дехто з чоловіків заговорював до Ранда, коли той проходив повз них.
— А, ось ти де, Ранде аль’Торе. Мир твоєму мечу. Поспішаєш причепуритися? Перед Престолом Амерлін годиться постати при повному параді. А їй захочеться побачити тебе і двох твоїх друзів, та й жінок також, можеш не сумніватися.
Він кинувся до широких сходів, достатньо широких, щоби ними могла пройти шеренга із двадцяти чоловіків, і які вели до чоловічих покоїв.
— Сама Амерлін прибула без жодного попередження, наче якась мандрівна крамарка. Це, мабуть, через Морейн Седай та через вас — південців, так? Ну бо через що б іще?
Широкі, окуті залізом двері до чоловічих покоїв були розчахнуті навстіж і наполовину загороджені чоловіками з «оселедчиками» на маківці, що ділилися враженнями від прибуття Амерлін, і шум від їхніх голосів нагадував комашине дзижчання.
— Агов, південцю! Амерлін уже тут. Приїхала по тебе і твоїх друзів, так я собі гадаю. Мир, це ж бо яка честь для вас! Вона рідко виїжджає з Тар Балона, а за моєї пам’яті ще жодного разу не відвідала Порубіжні землі.
Від усіх них він відбивався кількома словами. Йому треба вмитися. Одягнути чисту сорочку. Нема часу на балачки. Їм здавалося, що вони його розуміють, і його відпускали. Жоден із них не знав нічого, крім того, що він та його друзі подорожували у компанії Айз Седай і що двоє з-поміж них — жінки, які прямували в Тар Балон вчитися на Айз Седай, і все ж їхні слова ранили його так, ніби їм було все відомо. Вона приїхала по мене.
Він пронісся через чоловічі покої, заскочив до кімнати, де замешкував з Метом і Перрином... і застиг на місці з відкритим від несподіванки ротом. Кімната була заповнена жінками у чорно-золотистому одязі, кожна з них цілеспрямовано трудилася. Це була невелика кімната, а пара вікон — високих вузьких бійниць, що виходили в один із багатьох внутрішніх двориків, — жодним чином не надавали їй більшого вигляду. Три ліжка на чорно-білих кахельних помостах, в ногах у кожного — по скрині, три скромні стільці, умивальник біля дверей та високий і широкий гардероб захаращували кімнату. Вісім жінок юрмилися всередині, наче рибини у кошику рибалки.
Жінки заледве глянули на нього й одразу ж продовжили вигрібати з гардероба його одяг — а також Метів і Перринів, — замінюючи його новим. Усе, що вони знаходили в кишенях, складалося на віко скрині, а старий одяг абияк скручувався у вузли, наче якесь лахміття.
— Що ви робите? — запитав він, перевівши подих. — Це ж мій одяг!
Одна з жінок пирскнула і просунула палець у дірку на рукаві його єдиної куртки, а потім кинула на купу на підлозі.
Інша чорноволоса жінка з великим обручем ключів на поясі звернула на нього свій погляд. Це була Елансу, шатаян фортеці. Він вважав жінку зі строгим обличчям свого роду доморядницею, хоча дім, у якому вона порядкувала, був фортецею, а її накази виконували численні слуги.
— Морейн Седай сказала, що весь ваш одяг зносився, а тому леді Амаліса замовила для вас новий. Просто не плутайтеся під ногами, — суворо додала вона, — і ми впораємося швидше. — Було лише кілька чоловіків, яких шатаян не могла змусити виконувати свої накази — подейкували, що вона навіть лордом Аґельмаром попихала, — і вона вже точно не сподівалася клопотів від молодика, що годився їй у сини.
Він зглитнув слова, які збирався промовити, часу на суперечки не було. Престол Амерлін могла в будь-яку хвилину прислати по нього.
— Честь леді Амалісі за її дарунок, — вдалося виговорити йому на шайнарський лад, — і честь вам, Елансу Шатаян. Будьте ласкаві, передайте мої слова леді Амалісі і запевнення, що моє серце і душа готові служити. — Цього має вистачити, щоб задовольнити шайнарську любов обидвох жінок до церемоній. — Але зараз прошу мене вибачити, я би хотів перевдягнутися.
— Дуже добре, — заспокійливо сказала Елансу. — Морейн Седай сказала забрати все старе. До нитки. І спідню білизну також. — Кілька жінок скоса глянули на нього. Жодна з них ані не рухнулася до виходу.
Він прикусив щоку, щоб не розреготатися. У Шайнарі було багато звичаїв, геть не схожих на ті, до яких він звик, однак до деяких із них йому ніколи не звикнути, навіть якби він жив вічно. Він пристосувався брати купіль удосвіта, коли великі, викладені кахлями басейни з водою були безлюдні, після того як виявив, що в будь-який інший час якась жінка цілком могла собі просто зайти у воду разом із ним. Це могла бути прачка або й сама леді Амаліса, сестра лорда Аґельмара, — купелі були єдиним місцем у Шайнарі, де не існувало рангів, — причому і та, й інша могла попросити потерти їй спинку в обмін на таку ж послугу, а відтак поцікавитися, чому він так зашарівся, чи він, бува, не задовго перебував на сонці? Невдовзі вони навчилися розпізнавати справжню причину його рум’янцю, і згодом у фортеці не залишилося жінки, яка б із цього не дивувалася.
За якусь годину я можу померти або й гірше, а вони не можуть дочекатися, коли я почервонію!
Він прочистив горло.
— Якщо ви зачекаєте за дверима, я передам вам усе інше. Клянуся честю.
Одна з жінок тихо захихотіла, і навіть в Елансу смикнулися кутики губ, проте шатаян лише кивнула і наказала жінкам позбирати клунки, що їх вони вже позв’язували. Вона вийшла з кімнати останньою, зупинившись у проймі дверей, щоб додати:
— Чоботи також. Морейн Седай сказала: усе.
Він відкрив було рот, але негайно ж закрив його знову. Принаймні його чоботи були ще цілком годящі, їх йому пошив Алвин аль’Ван, швець із Емондового Лугу, і вони були в міру розтоптані і зручні. Але якщо відмова від чобіт змусить шатаян дати йому спокій, щоби він міг утекти, то він готовий віддати їй і чоботи, і все інше, що вона попросить. У нього не було часу.
— Так, так, звісно, клянуся честю.
Ранд натиснув на двері, виштовхуючи її.
Опинившись на самоті, він упав на ліжко, щоб стягнути чоботи, — а вони таки були ще нічогенькими, хоч і трохи поношеними, шкіра, щоправда, де-не-де потріскала, але їх ще цілком можна носити, та й ногам у них зручно, — а тоді поспіхом роздягнувся, поскидавши одяг поверх чобіт, і так само швидко умився в тазику. Вода була холодна, у чоловічих покоях вода завжди була холодна.