Окреслимо головні події доленосного XII століття. У середині XII століття Руська держава розпалася на кілька самостійних князівств, або «земель». Найменш освоєною і тому найбіднішою була на той час Ростово-Суздальська земля. Вона і перейшла до наймолодшого сина Володимира Мономаха — Юрія, прозваного Долгоруким. Протягом тривалого часу ці землі цікавили князів лише як місця збирання данини. Населення, а це були меря, мурома, мордва та інші, не могло протистояти цим наїздам, бо сила була на боці дружинників. Юрій Долгорукий не почувався там добре і вважав перебування на тій землі тимчасовим. Думками перебував у Русі і мріяв перебратися туди при першій нагоді. Як добрий господар, сприяв розвитку Ростово-Суздальської землі. Будував міста: Кснятин при впадінні Великої Нерлі у Волгу, Юр'єв-Польський, Дмітров. Нарешті мрія його здійснилася і він переходить після смерті князя Їзяслава до Києва, а рідного сина Андрія садить у Вишгороді. Андрій, народжений на півночі, проживши там до 30 років, на противагу батькові, почувався чужинцем в Русі. Без його дозволу вернувся у свою волость — Владимир, захопивши з собою чудотворну ікону Матері Божої, котра стала основною святинею Ростово-Суздальської землі під іменем Владимирської. У 1157 році помирає Юрій Долгорукий і вперше в історії княжої Русі Андрій рішуче відмовляється від київського престолу з мотивів, які були незрозумілими для усіх Рюриковичів. Уперше для одного з них Русь стала чужою стороною, чужими і не цікавими родинні конфлікти та інтереси. Він не розумів і не сприймав старого устрою «князь-городяни», не хотів бути залежним від мінливих настроїв віча, від його рішень. Мав свої погляди на права володаря і намагався їх реалізувати у Заліссі, саме там, де християнізація корінного населення не досягла помітних успіхів. Саме з тими, хто був позбавлений християнського почуття власної гідності, можна було добиватися абсолютної влади.
Відчуження північно-східних земель — Залісся від Руської держави мало також природний аспект, незалежний від волі людей. Він був створений самою природою. Ростово-Суздальська земля була відгороджена від Русі могутнім поясом лісів. Читаємо у В.Ключевського: «На просторі між верхньою Окою і Десною від міста Карачева до Козельська і далі на північ, то є в значній частині сьогоднішних Орловської і Калузької губерній, тягнулися дрімучі ліси, такі відомі в наших сказаннях про розбійників під іменем бринських (Бринськ — старовинна волость, нині село Жиздринського повіту, на Бринці, або Брині, притоці Жиздри, Калузької губернії). Місто Брянськ на Десні в самому своєму імені зберегло пам'ять про це у тоді лісистому і глухому краю: Брянськ — властиво Дебрянськ (від дебрів); От чому Суздальська земля називалась в старину Заліською: ця назва дана їй Київською Руссю, від котрої вона була відгороджена дрімучим лісом в'ятичів». [26] Щоб добратися до Русі, треба було часто робити обхід через Новгородську землю. Володимир Мономах у своєму «Поучению дітям» з відтінком хвальби говорить, що проїхав з Києва до Ростова через «в'ятичів». Так що не тільки труднощі переходу через лісові хащі стримували людей, які бажали дістатися в Ростово-Суздальську землю чи в протилежний бік, в Русь, але й войовниче плем'я в'ятичів, яке ще довго зберігало певну племінну незалежність від Києва.
Про ступінь відчуження свідчать такі відомі факти. У 1169 році суздальські війська Андрія Боголюбського здобули Київ і знищили його в небачений спосіб, вимордовуючи населення, не зважаючи ні на вік, ні на стать. Так ніхто досі не чинив із руських князів під час міжусобиць, яких було більше ніж достатньо, коли Київ переходив з рук у руки. [27] Суздальці вивезли з Києва багато цінних речей, у тому числі книги, і поверталися додому, за словами південного літописця, з прокляттями. Подібну ненависть до суздальців відчували ще 12 років по тому, коли після смерті Юрія Долгорукого вбивали повсюди приведених ним суздальців, що було чимось зовсім новим у взаємовідносинах між населенням і князівськими дружинниками. Вже тоді у зовнішності і характері суздальців проявлялися яскраві відмінності стосовно інших мешканців Русі.