Відмова від київського престолу і тим самим творення іншого центру влади на північно-східних землях трактувалося, як подія регіонального значення, а стала вона вирішальною для розвитку не тільки Русі, але в майбутньому всієї Європи. Виникло нове етнічне утворення, котре засвідчило винятковий талант у сфері державного будівництва і розширення своїх границь в усіх напрямках світу.
5
Для російських істориків етнічні проблеми у Волго-Окському межиріччі в початковий період творення нового державного осередку спричиняють постійні неприємності, котрі хочеться обійти. Для цього існував тільки один шлях: опертися на династичну схему, в якій подаватимуться, насамперед, описи діяльності князів, у даному випадку Рюриковичів. Це давало можливість не вникати в етнічні складності Волго-Окського межиріччя. Достатньо було згадати про мерю, мурому, мордву і т. д., котрі «перемішалися» чи «розчинилися» у слов'янському населенні під час освоєння нових земель. Однак цими загальними фразами нічого не можна пояснити. Бо що означає «перемішалися»? В якій пропорції «перемішалися»? Один до одного? Щоб пройшов такий процес, необхідно автохтонам зрівнятися в культурному відношенні з пришельцями, а це вимагає довшого часу. Більш реально, що пришельці накинули фіно-угорським племенам релігію і мову. Так формувалася нова народність. Російські історики навчилися обходити ці небезпечні для держави питання: нібито щось скажуть і не договорять, але так, щоб не розбудити у читача «нездорового» зацікавлення. Ось що пише на цю тему визначний російський історик Н.М.Карамзін (1766–1826 рр.) у своїй фундаментальній «Истории Государства Российского». Він згадує, що в Росії жили численні «іноплемінні» (?! — Авт.): меря навколо Ростова, мурома на р. Оці, на південний схід від мері — черемиси, мещера, мордва. Деякі з наведених племен «уже щезли в новітні часи або змішалися з росіянами». [28] Не можуть російські історики, торкаючись цих справ, не затемнити. У Карамзіна знаходимо, що деякі із перерахованих народів «щезли». Дозвольте запитати, що означає «щезли»? Під впливом атмосферних опадів чи сонячної радіації? Такі пустопорожні фрази, що не несуть жодної інформації, трапляються повсюди у різних авторів.
Ще один представник великодержавної школи — М.П.Погодін (1800–1875 рр.), професор, завідувач кафедри російської історії Московського університету, академік, відомий публіцист. Сучасники відзначали у Погодіна критичний розум, але й водночас схильність до «фантастичних побудов». Легко переконуємось, що вони не перебільшували. Його «Древняя русская история до монгольского ига» пояснює етнічні процеси у Волго-Окському межиріччі в тому самому руслі, що й інші історики: «…Ростов і Білоозеро були спочатку фінськими поселеннями: в Ростові жила меря, в Білоозері весь. Суздаль також іменем своїм доказує своє фінське походження…При Рюрику, котрий прислав сюди мужів своїх, Варязька складова частина посилилася, зміцніла і передала свій лад населенню». [29]
Російські історики, як видно з наведених цитат, намагаються представити етнічні процеси на землях майбутньої Росії, як поступове заселення цих земель колоністами з Русі, під вплив котрих потрапляють нечисленні фінські племена і асимілюються. У Карамзіна це називається «щезають». Ми зупинилися на постаті М.П.Погодіна, бо він перший серед російських істориків зрозумів, що під тиском все нових і нових наукових фактів тратить свою переконливість офіційна версія походження «великоросійського» народу. Він перший зрозумів, що не можна ховати голову в пісок і робити вигляд, нібито нічого не змінюється. Тому Погодін вирішив збагатив згадану версію новими даними, вдаючись до «фантастичних побудов».
М.П.Погодін, як було зазначено вище, перший помітив незавершеність і хисткість теорії походження росіян, тому відчув потребу підкріпити її новими фактами, які раз і назавжди доказали б генетичний зв'язок північно-східних земель з Руссю. Поштовхом до створення наукоподібної теорії стали спостереження деяких мовознавців про те, що в мові писемних пам'яток часів Київської держави не трапляється ніяких рис південноруського (тобто українського) характеру. Наприклад, билини збереглися в народній пам'яті в деяких північних областях Росії і Сибіру. Погодін використав ці факти для висунення своєї гіпотези: Київ і його околицю населяло «великоросійське плем'я», котре з князями Долгоруким і Боголюбським переселилося на північ. Він вважав, що Київська земля після татаро-монгольського погрому обезлюднилася. На цю територію прийшли переселенці з Карпатських гір.