Тому повернемося ще раз до Кавеліна. Він визнає, що походження населення основних російських областей не вирішене до цього часу, тобто виникає питання: чи є великороси обрусілими фінами, чи переважно переселенцями з Малоросії? І виголошує слова, які є квінтесенцією цієї викривальної статті: «В утворенні великоросійської гілки, її розселенні й обрусінні фінів полягає інтимна, внутрішня історія російського народу, яка досі залишається якось в тіні, майже забута; а проте, саме в ній і лежить ключ до всього холу російської історії». [42] Не можемо припустити. що російські історики не знали про існування поглядів, висловлених такою відомою в наукових колах людиною Це вже не є суперечка стосовно якогось окоемого епізоду історії йдеться про «ключ до її розуміння».
Російська громадськість обурилася з приводу статті Кавеліна, дехто навіть образився. Правда, з відомих істориків ніхто не зреагував на таку «єресь», не викликала вона також лавини публікацій. Історики сховали «ключ» глибоко до кишені.
М.Н.Покровський (1868–1932 рр.) — марксистський історик періоду наївного правдомовства (короткого, дуже короткого) писав про невдячне ставлення російських істориків до Кавеліна і пояснював, що «причиною такого ставлення пізніших академіків і професорів до їх духовного предтечі є незвичайна відвертість цього невеличкого етюду. Кавелін прямо ставить всі крапки над «і», нічого не ховає…» [43]
Тут ми зробимо невеличкий екскурс у минуле, щоб у читачів не створилося враження, що К.Д.Кавелін є автором епохального відкриття і до нього «великоросіяни» не знали про своє коріння.
Погляд на фінське походження росіян має свою давню передісторію. Вперше його висловили німецькі вчені, запрошені до Санкт-Петербурга на працю у новостворену Академію наук (повна її назва: Академия наук и курьезных художеств). Вони почали застосовувати наукові методи в дослідженнях з історії Московщини. Результатом наукових досліджень було те, що Міллер, Шльоцер і Стріттер засумнівалися у слов'янському походженні росіян. Слід визнати, що в столиці незабаром відчули небезпеку і, погрозивши пальчиком «глибокодумній німоті», примусили змінити тематику досліджень. Треба віддати належне здогадливості німецьких учених: вони не знехтували цим попередженням, не наполягали на своєму, бо знали, що навіть чуже підданство в тих географічних широтах не врятує їх від караючої десниці. Тому воліли отримувати грошики в столиці, ніж загартовувати своє здоров'я в умовах Сибіру. «Сибірське 'здоров'я», на превеликий жаль, не сприяє довголіттю.
Справа набрала державної ваги і, за китайською традицією, яка проникла через золотоординський Сарай в царські владні структури, до історії надалі була прикута особлива увага. Жодні єресі, чи то релігійні, наукові, чи, не дай Боже, політичні, не проходили повз державну пильність чиновників. У даному випадку за перо взялася сама імператриця Катерина II. У таємному циркулярі за її підписом вказувалось, що росіяни, як і весь, меря, мурома є слов'янами і походять від стародавніх роксолянів, тобто народів розсіяних, від чого і пішла назва Росія, росіяни. Катерина II заслужила собі право називатися родоначальницею російської історичної брехні. Вона своїм імперським перстом вказала шлях російським історикам, які крокують ним ось уже;більше двох століть з короткочасними перервами. Чого ж навчає імператриця тогочасним покрученим московським язичієм: «Соблазнительно покажется всей России, аще примете толкование г. Стриттера о происхождении российского народа от финнов». [44] Необхідно нагадати, що німці після ідеологічної обробки великою мірою спричинилися до популяризації цієї московської ахінеї серед наукових кіл Європи. Виявляється, такий маловідомий факт, що серед санктпетербузьких «малоросійських» шукачів посад і чинів питання про походження москалів порушувалося неодноразово, до того ж із глибоким знанням справи. Про це можна довідатися з листа польського поета так званої «української школи» Богдана Залєського до Ф.Духінського — польського публіциста, етнографа, історика. У цьому листі від 19 лютого 1859 року Б.Залєський згадував Миколу Гоголя, котрий у 30-х роках відвідував в Парижі своїх польських друзів. Знаходимо там такі слова: «… Очевидно, ми говорили найбільше про москалів, осоружних нам і йому. Питання їх фінськости було постійно на столі. Гоголь підтримував його з усією своєю українською запальністю. Він мав у себе під рукою чимало збірок народних пісень різними слов'янськими мовами. Отож, з приводу фінськости москалів уклав був і читав нам знамените писемко. Доказав у ньому, порівнявши і поставивши побіч себе пісні чеські, сербські, українські тощо з московськими, різниці, що впадають в очі, в дусі, обичаях і моральности… Про кожне людське почування була окрема пісенька: тут наша слов'янська, солодка, лагідна і поряд тут же московська, понура, дика, нерідко канібальська, одним словом чисто фінська». [45]
[42] Кавелин К.Д. Мысли и заметки о русской истории // Вестник Европы. 1866. — Т.II. — С.339.