Ми познайомилися з поглядами російського великодержавника солженіцинського напрямку, котрі неофіційно переважають серед московської владної еліти. Основна увага приділяється Україні і Білорусі. Не забутий і Казахстан. Інші райони колишнього СРСР, котрі відділилися, залишаються в полі зору Москви. Нині питання про повернення їх в «матірне лоно» Росії не ставиться. Після прочитання самуйлівського опусу зажевріла надія, що це тільки один ворожий напрям політики щодо України. На жаль, ні. На ідеологічну сцену політичного життя Росії вийшли здавалося б давно забуті євразійці. Їх маніфестом можна вважати працю А.Дугіна «Основы геополитики. Геополитическое будущее России» (1997).
Євразійство як ідеологічно-державницька концепція виникла в середовищі російських інтелектуалів-емігрантів у Празі на початку 20-х років минулого століття. За основу вони взяли геополітичну теорію, котра гласить, що географічне положення держави диктує її певну політику та ідеологію. Геополітичний фактор неможливо відкинути, бо це може призвести до трагічних наслідків для держави і народу, який її населяє. Геополітичну науку активно розробляли німецькі учені. Відомо уже — продукти німецького глибокого і дещо мутнуватого розуму, пересаджені на російський грунт, дають вельми отруйні плоди, про що переконаємось згодом. Отже, майбутні творці євразійства, приголомшені фактами звіриної жорстокості російської революції, котра не обійшлася без активної участі «найхристиянішого народу», хотіли збагнути її причини. Вони прийшли до висновку, що старий режим не розумів свого народу, а народ не розумів режиму. Російський народ чекав великої Ідеї, щоб служити їй, а не тільки монархії.
Опираючись на принципи геополітики, П.Н.Савіцький і князь Н.С.Трубєцкой приходять до висновку, що Росія не є частиною Європи і не є продовженням Азії. Вона — самостійний світ, самостійна і особлива духовно-історична реальність, котру Савіцький називає «Євразією». [17]
Російський народ є імперським народом, і поза імперією він не може існувати. Тому для Росії найважливішим завданням є «собирание Империи». Імператив геополітичного і стратегічного суверенітету Росії полягає в тому, щоб не тільки повернути втрачені регіони «ближнього зарубіжжя», не тільки відновити союзні стосунки з країнами Східної Європи, але і в тому, щоби включити в новий євразійський стратегічний блок держави континентального Заходу. [18] Дугін переконаний, що Росія повинна негайно приступити до віднови Імперії, бо навіть деяке хитання в цьому питанні може мати якнайгірші для Росії наслідки. Це може призвести до наступу Китаю на Казахстан, Східний Сибір; Середньої Європи — на Україну, Білорусь; Ісламського блоку — на Середню Азію, Поволжжя і Приуралля та деякі території Південної Росії. На шляху відновлення імперії Росію чекають значні труднощі, але вони ніщо супроти тих катастроф, котрі нагрянуть у випадку недооцінки існуючої загрози…
Російський народ, за Дугіним, склався як носій особливої цивілізації, котра є планетарно-історичним явищем. Він належить до месіянських народів і має універсальне вселюдське значення. Його цивілізаційна місія є сенсом буття російського народу. Виходячи з цього, «… першим кроком до виявлення національних інтересів російського народу є визнання цього народу самостійним політичним суб'єктом, котрий має право сам вирішувати, що йому вигідно, а що ні, і робити відповідно до цього геополітичні соціально-економічні і стратегічні кроки». [19] В контексті вище наведеного самостійна Україна представляє собою величезну небезпеку для Євразії і континентальної геополітики. Україна може бути тільки адміністративним сектором російської централізованої держави. Існування України зі статусом «суверенної держави» тотожно заподіянню страшного удару по геополітичній Росії. І вирішення цієї проблеми — справа невідкладна: воно відкриє шлях до будівництва «Нової Імперії». «Ця Імперія за геополітичною логікою на цей раз повинна стратегічно і просторово перевершувати попередній варіант (СРСР). Отож, Нова Імперія повинна бути євразійською, великоконтинентальною, а в перспективі — Світовою. Битва за світове панування росіян не закінчилася». [20]
[17] Дугин А. Основы геополитики: Геополитическое будущее России. — М.: Арктогея, 1997. — С.84.