Наступного дня у мене вистачило совісті збрехати, що я обіцяв відвідати Джо,- хоча про яку вже тут совість говорити, коли я міг спекулювати Джо або його ім'ям! Провіса я попередив, щоб дуже стерігся цей час, а Герберта [350] попросив пильнувати за ним так само, як я пильнував. Мене не буде тільки одну ніч, а повернувшись, я спробую заспокоїти його невтоленну жагу й візьму на себе роль марнотратного джентльмена. І в цю хвилину у мене - а як потім з'ясувалось, і у Герберта - промайнула думка, що, скориставшись цим, мабуть, найлегше буде вивезти його з Англії,- мовляв, щось там треба придбати абощо.
Забезпечивши собі таким чином можливість з'їздити до міс Гевішем, я вирушив раннім диліжансом ще затемна і був уже далеко від Лондона, коли зайнялося на день - боязкий, плаксивий і тремтливий, мов той жебрак, повитий клаптями хмар і руб'ям туману. Коли ми крізь мжичку під'їхали до «Синього Кабана», назустріч кареті з воріт вийшов із зубочисткою в руці - хто б подумав! - сам Бентлі Драмл!
І як він вдав, що мене не бачить, так і я вдав, що його не бачу. Вдавання це було дуже невправне з обох боків, тим паче, що ми обидва ввійшли до закусочної, де він тільки-но скінчив сніданок, а я собі щойно замовив. Бачити його в цьому місті - то було мені як ніж у серце, бо я дуже добре знав, навіщо еін сюди приїхав.
Сівши за свій столик, я прикинувся, ніби читаю стару газету - багату не стільки місцевими новинами, скільки сторонніми матеріями у вигляді кави, розсолу, рибного соусу, м'ясної підливи, вина й розтопленого масла, якими вона була густо поцяткована, немов слабувала на особливий різновид кору,- а він став перед вогнем. Через деякий час я відчув, що це його стояння страшенно ображає мене, і схопився на ноги, вирішивши усунути таку несправедливість. Я підійшов до каміна з наміром розворушити вугілля і, щоб дістати коцюбу, мусив простягти руку позад ноги містера Драмла, все так само вдаючи, наче не впізнаю його.
- Ви навіть не вітаєтесь? - сказав він.
- А, це ви? - озвавсь я.- Як ся маєте? А я думаю собі - хто там загородив вогонь.
Сказавши ці слова, я енергійно заорудував коцюбою, а потім випростався й собі теж улаштувався спиною до вогню - біч-о-біч з містером Драмлом.
- Ви зараз приїхали? - спитав він, легенько відсторонюючи мене плечем.
- Так,- відповів я, легенько відсторонюючи його своїм плечем. [351]
- Поганюча місцевість,- сказав Драмл.- Здається, це ваші краї?
- Атож,- погодився я.- Кажуть, тут дуже схоже на ваш Шропшір.
- Анітрохи не схоже,- заперечив Драмл.
Цю мить містер Драмл подививсь на свої чоботи, а я. 1 на свої, після чого він подививсь на мої, а я - на його,
- І довго вже ви тут? - спитав я, вирішивши не поступатись ані цяткою передкамінного терену.
- Досить довго, щоб мені набридло,- відповів Драмл, вдаючи, наче позіхає, і дотримуючись такої ж, як і я, непоступливості.
- І довго ще пробудете?
- Хтозна,- відповів містер Драмл.- А ви?
- Та й я хтозна,- була моя відповідь.
Кров у мені так нуртувала, що я відчув: якщо плече містера Драмла спробує посунути мене ще хоч на волосинку вбік, я вижбурну його у вікно; і водночас я відчув, що як я спробую його посунути, містер Драмл вижбурне мене в передпокій. Він почав насвистувати. Я теж.
- Тут навколо, я чув, великі болота? - спитав Драмл.
- Так,- відповів я.- І що з того?
Містер Драмл подивився на мене, потім на мої чоботи, тоді сказав: «О!» - і засміявся.
- Вам весело, містере Драмл?
- Ні,- сказав він,- не дуже. Я ось хочу трохи про-їхатись верхи. Роздивитися задля розваги ці самі болота. Тут, кажуть, трапляються глухі села, а також цікаві шиночки, кузні всілякі - отаке. Гей, офіціанте!
- Слухаю, сер.
- Коня мені приготували?
- Уже подали до дверей, сер.
- Послухайте, як вас там? Молода леді сьогодні не поїде на прогулянку, погода не підходить.
- Розумію, сер.
- І я не обідатиму тут, бо мене запрошено до молодої леді.
- Розумію, сер.
Погляд Драмлів зустрівся з моїм, і так мене допік вираз нахабної погорди на його тупацькому щєлепастому обличчі, що я ладен був загребти його (як розбійник із казки стару бабцю) й запхати у самий вогонь.
Одна річ була обом нам ясна: поки хтось не виручить, жоден з нас не відступиться від каміна. Ми стояли плече в плече й нога в ногу, випроставши груди, руки заклавши за спину, мов прикипілі до підлоги. За вікном виднів Драмлів кінь під мжичкою, мій сніданок подали на стіл, а після Драмла вже прибрали зі столу, офіціант порухом запросив мене до сніданку, я кивнув у відповідь, але ми обидва не рухнулися з місця.