Отже, зробивши джаз ключовою метафорою, письменнику вдалося відобразити момент переходу Америки, яка була тісно пов’язана з ХIХ століттям і міцно трималась за добропорядність і моральність, до Америки повоєнної, що відкидала ці норми як застарілі, проголошувала відносність будь-яких обмежень і стверджувала свободу дії як життєву основу кожної активної особистості.
Фіцджеральд стає надзвичайно популярним, його цитують, у «філософа спокусниць» беруть інтерв’ю, як правило, ототожнюючи автора з героями романів та новел. Та він і сам спочатку не дуже вирізняє власну точку зору від вираженої позиції покоління.
Молодий письменник мало розширював власний діапазон пізнання реальності — коло його було водночас і необмеженим, й замкненим. Спочатку це був той самий район Нью-Йорка (Грейт Нек — Велика Шия), з якого пізніше «списано» місце дії «Великого Гетсбі» Вест Егг (Західне Яйце), населений людьми заможними, де молоде подружжя купило й собі будинок. Потім вони почали мандрувати Європою, знов-таки зупиняючись у тих регіонах, де збиралося світське товариство, — то Париж, то Французька Рив’єра, то Антиби, то фешенебельний готель, то гостинна вілла багатих друзів...
Цей рівень життя забезпечувався лише творчістю — задля гонорарів писалися новели, яких потребували фешенебельні журнали, найбільше —«Сатердей івнінг пост». Фіцджеральд писав новели інтенсивно і безперестанно, ставлячись до них доволі прагматично. За життя він написав понад 150 оповідань. Але до чотирьох прижиттєвих збірок відібрав лише 46. Однак вся його проза позначена талантом і майстерністю, не говорячи вже про такі оповідання, як «Повернення до Вавилону», «Алмаз з готелю “Рітц”», «Перше травня», «Молодий багач»... Ліричність та поетичність, якийсь особливий душевний щем, промовистість символіки, прозорість і свіжість мови, тонкий психологічний малюнок, пластичність у передачі настрою — все це надає неповторного аромату новелістиці Фіцджеральда, утворює її своєрідний шарм. Вже у 1926 році, підготувавши нову збірку оповідань «Всі сумні молоді люди» (All the Sad Young Men), Фіцджеральд жалівся, що новели такі гарні, але йому — крім двох — ледве пощастило продати їх у журнали. (F. Sc. Fitzgerald. The Letters. Ed. by A. Turnbull. — N. Y., 1963. — P. 188). З роками приходила зрілість, досвід, зростала письменницька майстерність, підсилювалось трагічне світосприйняття. В 1936 році в автобіографічному нарисі «Крах» (The Crack-Up) Фіцджеральд писав: «Всі історії, що приходили мені в голову, мали в собі деякі ознаки катастрофи — чарівні створіння в моїх романах зазнавали краху, алмазні гори моїх оповідань вибухали, мої мільйонери були прекрасні й приречені не менш, ніж селяни Томаса Гарді. У житті все це ще не відбулося, але я був глибоко переконаний, що життя не є безтурботним і легковажним, як здавалося всім цим людям». (F. Sc. Fitzgerald. The Crack-Up with Other Pieces and Stories. — Penguin, 1965. — P.p. 59—60). Протверезіння поглядів, позбавлення ілюзій набувають статуса лейтмотивності в новелістиці письменника, що чітко проглядає в його романах.
Мабуть, ще з юнацьких років, коли Фіцджеральд захоплювався творчістю попередників, він засвоїв уроки Френка Норріса, якого дуже поважав і чиї теоретичні засади були спрямовані на роман як жанр найбільш плідний для самовираження й суспільної впливовості письменника.
За життя письменника його найкращим твором критики визнавали роман «Великий Гетсбі»(The Great Gatsby, 1925), після його смерті високого поцінування здобула й «Ніжна ніч» (Tender Is the Night, 1935), а після посмертного видрукування незавершеного роману «Останній магнат» (The Last Tycoon, 1941) промайнула небезпідставна думка про те, що саме йому судилося б бути шедевром Фіцджеральда.
Як і в попередніх романах Фіцджеральда, «площа» роману «Великий Гетсбі» досить скромна. Також немає в ньому ані епічного простору, ані розвиненого сюжету, ані широкого кола героїв. Є лише один оповідач — тридцятирічний Нік Каррауей, уродженець Середнього Заходу, син поважаних батьків, випускник престижного університету, учасник Першої світової війни, який у повоєнний час (1922 рік) приїхав до Нью-Йорку навчатися банківської справи, хоча й плекає у глибині душі мрію про письменництво. Це він розповідає читачеві про ту пригоду, в яку виявився втягнутим два роки тому, коли, аби уникнути урбаністичної спеки, зняв занедбаний будиночок у приміській зоні Нью-Йорку Вест-Егг, на березі затоки, де були розташовані багаті будинки, що належали великим заможникам. Головним героєм оповіді й стає найближчий сусід, хазяїн розкішного палацу із вежами і пишними сходами, величезною бібліотекою, мармуровим басейном і величезним парком, нікому не відомий, загадковий та ексцентричний самотній молодик на ім’я Джей Гетсбі — «Великий Гетсбі».