Выбрать главу

Вобше-то підгуляївська порода, можна сказать, ендемічеська, то єсть нема її більш ніде й близько. А в понятіє «підгуляївська порода» входять не тіко люде, а й уся хлора і хвауна.

От напрімєр: у нас у селі є така мєсна порода бичків —«степова сіра круторога м’ясна» називаєцця. Так це бичок — то бичок. Хвігура — богатирська, роги перекручені в спіраль, а між задніми ногами таке капітальне приладдя — є на шо подивицця! І тіко в наших Підгуляївцях ця порода приживаєцця, а вже в сусідніх селах — не то. Той же самий бичок хиріє, цвєт міняє, роги випрямляюцця, і даже розмножацця йому не хочецця. Так і остаєцця та підгуляївська порода бичків ендемічеською, то єсть суто мєсною.

Чи ше одне: наші підгуляївські богатирські кавуни: одна косточка на весь кавун! Де ви бачили таке? Тіко у нас! А сахаристенькі! Ми його не ріжемо на скибки, а розрізаємо пополам — виходе як дві мисочки — і їмо ложками оту мнякоть з білим хлібом. Смакота! Сусідні Ізмайловка і Пердюки аж зеленіють од завісті. Ну, з Ізмайловкою всьо ясно — кацапське село, шо з нього взять? У кацапів ніколи нічо’ не росте. А от Пердюки аж лускаюцця, так стараюцця, шоб у них було лучче, як у нас — і не виходе, все коту під хвіст! Прийдуть до нас у гості ізмайловці або пердюківці, з’їдять кавуна, а косточку тихенько собі в кармана. А ми даже не реагіруєм: знаємо, шо в них всьорамно нічого не получицця. І шо вони тіко не робили з тими косточками — і молилися на них, і дули, і скроплювали святою водичкою — нічо’ не помага. Виростає з нашої косточки кавун не-підгуляївський: купа кісток і на вкус обикновенний.

А це все чого? А того, шо — старі люде кажуть — раньше у нас такі звичаї були: регулярно, особенно на оранку, сіянку і жнива, люде совокуплялися прямо на землі, шоб усе добре росло, шоб земля гарно родила. Скажу по сікрєту, у нас ше й досі цей звичай є. Правда, придержуюцця його тайно: от якшо десь у когось шось погано родить, чоловік із жінкою надвечір ідуть у город, чи в садок, чи в хлівок, чи під пасіку — і встраюють оргію. Результат — шо нада. Бураки — як бики, часник — тоже як бик, а цибуля — як дуля, а огірки — самі знаєте, як шо.

Це ж саме тичецця і худобини.

Напрімєр, після нашого з Брігадіром совокуплєнія в хліву був просто демографічеський, то єсть хвауністічеський взрив.

Іше одна загадка природи. Наші коти. Отакенні здорові і рижі. Так вони в нас віщі. Не вірите? Та нехай мені язик одсохне, якшо брешу! У них даже навколо очей такі темні кружальця є, вроді очки. І вже замічено: як кіт валяєцця в ногах у хазяйки — значить, її дочка вже зламана калина (спорчена, значить), як до дівки на коліна залазить — в тяжу (беремена, значить), як топчецця по колінах — до хлопця, а як пряде — до дівки.

Отак. То до чого це я?

Ага. Пашка-брігадір женився на вчительці Раїсі Степанівні, що перед тим розойшлася зо своїм мужем. Вона в нас така правільна, аж протівно. Свята, та й годі! Всьо чотко, всьо акуратно: туди не постав, там не сядь, руки помий, а це негігієнічно, а це непатріотично, сьогодні не можна, бо гріх, завтра не можна, бо ше більший гріх, а позавтра не хочецця, а вобше, хто придумав оце гадке сбліженіє, яке називаєцця не менш гадким словом «сєкс»? Як її послухать, то главне в жисті — це «духовність». Куди твоє дєло! Зразу видно, шо не підгуляївська вона, а приїжжа.

А Пашка-брігадір змінився: став скучним і неінтересним. І я пошти не обращала на нього вніманія. Хіба шо як стрінемось, то перекинемося взглядами-молніями, уздрогнемо, як при елєктрічеському розряді, опустимо очі і розійдемося хто куди.

Я була солом’яною вдовою, Мумріков мені матеріально не помагав, тож їздила я на базар в районний центр, підторговувала чим могла, в основному тувалєтною бомагою, і жисть моя протікала тихо і безмятєжно. Товар у мене був вигодний: не сезонний, як морожене у Таньки, а вєчний, круглогодічний та ше й ходовий. І не смердючий товар, як сільодка у Нінки чи американські окорочка у Лідки, а чистенький, без запаху. Ловка робота, нічо’ не скажеш. Покупці на мій товар не переводилися, і сяка-така копієчка водилася. Але тіко шоб не вмерти з голоду.

Правда, така нудота на тому базарі! Сидимо ми з дівчонками, лузаємо сємочки і самі себе развлікаємо співанками:

На базарі я була, Всі лавки обтерла. На прилавку хуй лежав, Так я його сперла.

А на самом ділі на горизонті — жодного прилічного члена. Все якесь хиле, вобшем — не підгуляївське. Словом, жисть моя протікала мєдлєнно і без сєкса. Обідно так було! Приходилося полностю оддаваться кар’єрі.

Канєшно, занудне це діло — торгувать тувалєтною бомагою, тож я себе розвлікала: підійде покупець, а я собі в’являю його характер. За два годи роботи на базарі стала чисто псіхоналітіком!