Ой! Шо стало з моїм Мумріковим! Він засвітився, як кремльовська йолка на Новий год!
І тут він мені в любві признався. Каже:
— Ти знаєш, Галю! Я завжди хотів одружитися з чесною сільською дівчиною!
От так, дівчонки. Він найшов у мені свій ідіал.
І я подумала: на такі слова нада було б покрасніть. Так усігда роблять чесні українські дівчата в українській літературі. Я спинила дихання, шоб покрасніть. І получилося. Стала красна, як калина. Єлі не задохнулася. А як більше не могла дихать, то втягла в себе воздух, і начали цицьки мої вздиматись — вверх-вниз, вверх-вниз. А він подумав був, шо то я так волнуюся. І кае:
— Не хвилюйся, куріпочко! Я тебе не ображатиму!
В’являєте?! А мені якраз так хотілося, шоб він мене ображав! Отак шоб нагло ображав — шоб і раком ображав, і передом тоже шоб ображав, і лежачи, і стоячи, і сидячи, і на табуретці, і на тахті, і в подушках, і без подушок… Шоб ображав аж до ранку!
А він узяв та й сказав:
— Надобраніч, зозулько!
Ну, не падло, га?
Но я всьо стойко видержала. Я встала з табуретки, обсмикнула стіснітєльно сподничку і гордо вийшла з його комнати.
Повірите, дівчонки, — я всю ніч прокрутилася, не могла заснуть. Все думала: шо я не так сказала? Шо я не так зробила? А на ранок надумала: нада проконсультірувацця у Брігадіра. Я ж должна готувать себе до замужества!
Сказано — зроблено. Прихожу я в кантору і кажу:
— Слухай, Павло Миколайович, давай собі інтім устроїм!
— Давай, Галько! Я ж усігда готовий!
— Е, ні, — кажу. — Я хочу настоящий інтім. Зі свічками, під Чайковського, на білій кружевній постелі!
Брігадір подивився на мене якось странно і спитав:
— А де я тобі усе це возьму, Галько?
— Де хочеш, там і бери!
Тепер вже я озадачила його.
На полі на нього даже не глянула. Хотіла помучить його. Шоб побольніш було. Надвечір він не видержав. Десь щез, а потім знову появився.
— Галько! У мене всьо готове: і біла і постель, і свічки — в церкві купив, і Чайковський — у Мумрікова одолжив.
— А мамка ж твоя де?
— В район одправив, у кіно. Дав грошей на тухлі. Вона не скоро буде.
«Значить, любе», — подумала я, і так пріятно стало!
Канєшно, дівчонки, у цьому інтімі були і свої недостатки. Хата ж у нього — в центрі села, на виду. Треба було пробирацця городами. Поки добралася до нього партізанськими тропінками, то вже пошти перехотіла всякого інтіма.
Правда, Брігадір прийняв мене дома харашо. Не пожлобився. І хлібець, і сальце, і ковбаска, і кетчуп, і горюче. Ну, словом, випили ми, закусили, і пора і вже інтім начинать. Запалив він свічки, включив Чайковського. Я лягла на білу постель з кружевами, лежу і жду. А він став надо мною і витріщився, як бугай.
— Шо такоє? — питаю.
Брігадір увесь покраснів, потім побілів, потім посинів, а потім признався:
— Не встає!
— То шо ж робить? — кажу.
— Можна, я Чайковського виключу?
— Ну, виключай!
Виключив він Чайковського.
— Ну шо? — питаю.
— Пока шо нічого, — кае. — Можна, я свічки загашу? — питає.
— Валяй! — кажу.
Сидимо. Ждемо.
— Ну шо? — питаю. — Може, гною на білі простині підсипати?
Я ж, канєшно, пошутила, а він шутки не пойняв.
Кае:
— Нє, не нада. Мамка сварить буде. Пішли лучше у хлів!
Я, дівчонки, чуть з кроваті не впала. Оце нада було дать йому в морду або плюнуть межи очі. Шоб пойняв.
Но я ж добрая! Серце ж у мене щиреє! Не змогла я йому отказать! І шо ж: пішла з ним у хлів.
Як тільки закрилися двері за нами в хлів, я зразу угледіла, шо його лялька встала, як Ванька-встанька, як олов’яний солдатік!
Мені даже показалось, шо од скорості підйома в нього ширінька тріснула!
І шо ж мені дєлать? Не тікать же з поля бою! І я загасила всі прєдидущі желанія, затоптала свої дівочі мєчти і отдалась йому прямо на глазах у хвауни, шо находилася в той період времені в хліву.
Правда, дівчонки, я не пожаліла о содіяном. На драбині, на сідалі, на дровітні, у яслах — це було шось! Однак воно не йшло ні в каке сравнєніє з екстрімом под кодовим названієм «вихалка». Ох і навихалися ж ми з ним!
Мій Брігадір оказався великим видумщиком. В’являєте, він мене існачала розвихував, а потім, коли я до нього підлітала, норовив попасти в мою нірочку своїм стояком. Раз двадцять він, канєшно, промазав. Ну, не то шо зовсім. То в око попаде, то в рота (оце йому дуже понаравилося), то в цицьки (а мені — це). А на двадцять первий, дівчонки, просто в яблучко, то єсть у мою регезулю! Як попав він у мене зльоту, так у мене враз перед очима — салюти, салюти, салюти…' А потім двадцять второй — і в мене перед очима сєвєрноє сіяніє… І так разів зо сто!