Дівчонки мене даже не вспокаювали — були зайняті наїдками і напитками, канєшно ж, крепкими. І коли прийшов до нас женіх (то єсть Мумріков) з боярином (то єсть Брігадіром) і дружбами (то єсть архіологами) — вони побачили таку картіну Рєпіна: я з розпухлою од сльоз мордякою і дівчонки — пошти всі в ауті. Це ж Підгуляївці — родіна сахарного бурачка і бурачихи!
Старший боярин зовсім не удівився. На те він і Пашка! Брігадір! Він же родом з Підгуляївців, зрісся з ними душею і тілом! А архіологи були слєгка шокіровані, побачивши трьох моїх дружок, трьох моїх вірних подружок, трьох Свєток — Свєтку Кисіль, Свєтку Борщ і Свєтку Непадайдощ. Вони дивилися на архіологів стікляними глазами, даже не опознавши, шо перед ними стоять сексувальні об’єкти. Зато архіологи побачили в трьох Свєтках такі сексувальні об’єкти, шо їхні ширіньки стали настовбурчувацця.
Один Мумріков ні на кого не проріагірував — ні на мене, ні даже на Свєток. Зате він проріагірував на ігнорацію звичаю, яку по незнанію допустили ми зі Свєтками.
— А де гільце? — зарепетував він.
— Шо-шо? — ікнули три Свєтки разом.
— Весільне деревце де? — повторив Мумріков.
Він був не в сібє.
— А шо то таке? — шокіровано спитали Свєтки.
Мумріков прийшов у бєшенство.
Але тут на поміч знову прийшов Брігадір.
— Шурік! Ти не прав! Це не вина дівчат. Це наша вина. Деревце для гільця должна виламать парубоча сторона, то єсть ми, а дівчата тіко украшають його.
Мумріков недовєрчиво глипнув на Свєток. Ті сінхронно кивнули.
І тут архіологи (всі, кроме Мумрікова) переглянулися і танками посунули на три сексувальні об’єкти — на трьох Свєток.
Лопата підкотив до Свєтки Кисіль, заглянув їй у очі і промурликав:
— Ти моя Кліо!
— Е-е! — обідилася та. — Тіко без матюків!
Не знала бєдна Свєтка Кисіль, шо Кліо — це богиня історії!
У це ж врем’я до Свєтки Борщ приблизився Кісточкін, остановив свій взгляд на її цицьках, що здіймалися вгору-вниз, потім довго нишпорив у глибокому кармані своїх штанів (аж Свєткині цицьки задвигалися ше бистріше), витяг звідтіля архіологічеську кісточку і полоскотав нею Свєтку якраз у виїмці між цицьками.
Свєтка Борщ од цього стала похожа на настоящий борщ.
А Свєтка Непадайдощ, узрівши, шо проісходить шось непонятне з цими городськими моніяками, перелякано підхопилася з місця, сахнулася від бєшеного взгляда Черепка. А цього якраз і не нада було робить, бо вона перечепилася через лавку і стала падать. Однак Черепок оказався хвацьким хлопцем з реакцією хвутбольного вратаря, а потому вона й оказалась в його об’ятіях, вроді хвутбольний м’ячик. Він поймав її і сказав сакраментательну фразу:
— Не падай-бо ж!
— Вобше-то, я не якась там Непадайбож, а Непадайдощ!
— Ета чьто, ваша фамілія, да? — спитав ошарашений Черепок.
— Да! — перекривила його Свєтка Непадайдощ.
— Ульот! — восхіщонно простогнав він. — Вот ета фамілія, так фамілія! Потрясающе! Нє то, шо у мєня — прозаіческоє «Черепок»! Тьфу ти! А єслі я на тїбє женюсь, разрєшиш взять твою фамілію?
— Ще чого! Сто лєт ти мені снився! В сімейних трусах у цвіточок! — гордо заявила Свєтка.
І ми всі зразу пойняли, шо перед нашими глазами розвертаєцця грандіозне лав сторі!
І так стало млосно на душі, шо ше є в світі любов з першого взгляда! Однак все спортив Мумріков:
— Хлопці, ви чого? — розкричався він. — Ану, за гільцем!
І «парубки», то єсть архіологи з Брігадіром, двинули на пошуки деревця для гільця.
А Свєтки наче заніміли. Вони сиділи з вилупленими очима і дивилися на закриті двері.
— Дівчонки, ви шо? — удивилась я.
— Хто це був? — сінхронно спитали вони мене.
— Це дружби.
— А точнеє?
— Це архіологи.
— Це вони?
— Еге ж.
— Красавці! — восхіщонно і оп’ять сінхронно сказали три Свєтки.
— Тьху на вас! Шо ж у них красівого?
— Інтіліктуали! — зітхнули вони на повні груди. — Галько, а вони жонаті?
— Чесно не знаю.
— Узнаєш?
— Узнаю, узнаю. Давайте лучче подумаємо, чим ми будемо свайбене деревце украшать.
— А чим колись украшали? — спитала Свєтка Кисіль.
— Кажецця, казала мені баба, шо украшали бумажними цвітами і лєнтами, — згадала Свєтка Борщ.
— А де ж ми їх возьмемо? — заволнувалася Свєтка Непадайдощ.
Ми всі замовкли. А я мало не заплакала знову. Шоб оце через таку мєлоч — лєнти і бумажні цвітки — провалити свайбу з пошті шо прохвєсором? Нікада!
— Дівчонки! Ану, вивертайте сумочки і кармани! Раз-два! — скомандувала я.