Марджері Вільямс
Вельветовий Кролик,
або Як іграшки стають справжніми
Жив-був собі Вельветовий Кролик, і спочатку він був просто неперевершеним. Він був пухкеньким та пухнастим, яким і належить бути кроликові, його шубка мала біло-коричневі плямки, вуса були зі справжніх ниточок, а вушка — з рожевого сатину. Різдвяного ранку, коли Кролик лежав на горі подарунків для Хлопчика з гілочкою гостролиста в лапках, він був просто чарівним.
Були там й інші подарунки: горіхи, і апельсини, й іграшковий паровоз, і мигдаль у шоколаді, і механічна мишка, та Кролик був найкращим. Принаймні кілька годин Хлопчик був від нього у захваті, а потім тітки та дядечки завітали на обід, і знову зашурхотіла упаковка, відкривались нові й нові подарунки, і в солодкому передчутті про Кролика забули.
Довгий час Кролик жив у шафі з іграшками або на підлозі дитячої кімнати, і ніхто про нього й не згадував. Він був від природи сором’язливим, і оскільки був усього-навсього з вельвету, деякі більш дорогі іграшки ставилися до нього з презирством. Механічні іграшки зі зверхністю дивилися на решту, вони були сповнені прогресивних ідей і вдавали, що вони справжні. Модель човна, яка пережила вже два сезони і втратила майже всю фарбу, перейняла їхній тон і ніколи не втрачала нагоди вжити якийсь технічний термін. Кролик нікого з себе не вдавав, оскільки не знав навіть, що існують справжні кролики, він думав, що всі вони так само як і він набиті тирсою, і він зрозумів, що тирса — щось застаріле, не варте згадки в такому витонченому суспільстві.
Навіть Тімоті, лев, що був зібраний ветеранами із дерев’яних деталей, який повинен був мати більш широкі погляди, пишався і робив вигляд, ніби пов’язаний з урядом. Серед них Кролик почувався жалюгідним та банальним, і єдиним, хто був до нього добрим, був Шкіряний Кінь.
Шкіряний Кінь жив у дитячій довше, ніж інші. Він був настільки старим, що крізь потертості було видно шви, частину хвоста вискубли, щоб зробити намисто. Він був мудрим, бо бачив багацько пихатих механічних іграшок, які рано чи пізно ламались та викидались, і знав, що вони з Кроликом єдині, хто не зламається з часом. Магія дитячої кімнати була прекрасною та непізнаваною, і лишень такі старі, мідрі та досвідчені іграшки, як Шкіряний Кінь, були гідні її пізнати.
— Що означає бути Справжнім? — спитав одного разу Кролик, коли вони лежали поряд з корзиною з іграшками, коли Няня ще не встигла їх прибрати. — Це значить мати механічні деталі і важелі, що стирчать зусібіч?
— Справжнім тебе робить не те, як ти зроблений, — відповів Шкіряний Кінь, — а те, що з тобою відбувається. Коли дитина любить тебе протягом довгого, довгого часу, не лише грається з тобою, а по-справжньому любить, тоді ти стаєш Справжнім.
— А це боляче? — спитав Кролик.
- Іноді, - відповів Кінь, бо завжди говорив лише правду. — Але коли ти Справжній, ти зовсім не проти іноді відчувати біль
— Цей біль миттєвий, як від ранки, — допитувавс Кролик, — або ж довгий, але по-троху?
— Не миттєвий, — відповів Кінь. — Поступовий. Розтягнутий у часі. Саме тому Справжніми не стають ті, хто швидко ламається, або у кого багато гострих кутів, або ті, хто надто тендітний. Взагалі, до того часу, як ти стаєш Справжнім, твоя шерсть потерта, очі відриваються, ти стаєш миршавим та облізлим, і розпадаєшся на частини. Але це не має значення, адже коли ти стаєш Справжнім, ти вже не можеш бути огидним, хіба для тих, хто не розуміє.
— Отже, ти Справжній? — спитав Кролик, але одразу пожалкував, думаючи, що Кінь може бути занадто чутливим. Однак Кінь тільки посміхнувся.
— Дядько Хлопчика зробив мене Справжнім. Це було багато років тому. Але щойно ти стаєш Сравжнім, ти вже не можеш стати несправжнім. Це назавжди.
Кролик зітхнув. Він думав про те, що мине багато часу, перш ніж це може статися з ним. Він мріяв стати Справжнім, щоб відчути, як це, але думка про те, що він стане миршавим, а його вуса та очі випадуть, дуже його засмучувала. Він хотів стати Справжнім буз цих незручностей.
У домі жила жінка, яку називали Нянею, вона всім керувала в дитячій кімнаті. Часом вона зовсім не помічала розкиданих всюди іграшок, але часом, без жодної видимої причини, вона налітала, наче ураган, і наспіх розштовхувала іграшки по шафам. Вона називала це «прибиранням», і всі іграшки просто не могли її терпіти, особливо олов’яні солдатики.
Одного вечора, коли Хлопчик вже готувався до сну, він ніяк не міг знайти порцелянового собаку, з яким зазвичай спав. Няня поспіхом вирішила, що вже надто пізно, аби шукати порцелянового собаку, тож вона окинула дитячу оком і побачила відкриті дверцята шафи з іграшками.