– Ти ще, Тоню, не знаєш?! Ти мене вбила! Влаштували ж, пробач на слові, публічний дім. І хто? Старша донька і мама. А він – старий пеньок – нічого і не підозрював. Через три дні показовий суд. Робиться щось неймовірне...
– Оп! А я що казала? Я як у воду дивилася. Хіба не я перша?!
Петро Сергійович відчував, що задихається. Його убога фантазія поки що лише відновлювала давно сказані Антоніною Петрівною слова. Він тільки додавав до них, що час розплати настав або в найближчі дні настане. Користівський зрозумів – цим він врятує дружину. Основне балакати, балакати без угаву. Чого ж я чекаю? Чому я замовк? Про кого ж ще? Про Івана Петровича? Про нього всі ж робітники теревенять. Петро Сергійович тишком вибачився перед Іваном Петровичем. Бо ж чи до жарту – казати таке про свого начальника.
– А що робилося сьогодні в нас? Цілий день так ніхто й не працював. Уявляєш, і хто міг подумати: прийшли і забрали. Серед білого дня. Начальник же який! А у нього, виявляється, ні душі, ні серця. Квартири давав тільки своїм підлабузникам. І, думаєш, задарма? Дзуськи! Хіба не пам'ятаєш, як ми одержали?! Але ми що? Всього 500 карбованців хотіли запропонувати, а інші ж давали... Телевізори підносили, холодильники, пральні машини, килимки... Сімейство Жураховичів піднесло нового «Запорожця». Їм за це три квартири виділив: і онучці, і бабусі... А сьогодні накрили... До чого ж розумні люди! Ми б з тобою не додумались. А вони все передбачили. У середині подарованих речей різні написи залишали. Про них Іван Петрович і не догадувався. Оце докази...
– А що я тобі, дурню, казала?! Хіба не я перша... І ти досі мовчав?..
Петро Сергійович не слухав. Він бачив, як на очах одужує жінка, ще хвилинна насолода – і Антоніна Петрівна застрибає по кімнаті. У його голові з'явилася нова ідея, від якої, здавалось, навіть мертва підвелася б з труни, а жива й поготів.
– А що я тобі зараз скажу! Ти зо сміху впадеш, як почуєш!
– Ну! – Користівська підвелася на ліктях.
– Так от слухай!.. Мене, твого чоловіка, – продовжував Петро Сергійович, – вчора призначили на місце... На чиє ти думаєш? На місце самого Івана Петровича. Мене призначили начальником відділу. А це означає нова зарплата, чорна «Волга» і квартира в найкращому районі нашого міста...
Антоніна Петрівна несподівано підвелася з ліжка і зайшлася сльозами. Схопившись за живіт, вона довго й щиро сміялась. Петру Сергійовичу стало одночасно і радісно, і ніяково.
«Мабуть, переоцінив свої можливості в імітації. Здається, переграв сам себе», – подумав він і на всяк випадок відсунув подалі від Антоніни Петрівни карафку.
Ідея
Мені попалась страшенно неохайна дружина. Але вона така красуня, і я її так люблю, що ніяк не наважуюсь їй сказати про це. Я довго думав, як повести розмову з нею так, щоб вона не образилась.
І от якось у мене зародилась ідея – я вирішив їй щоденно розповідати про акуратність і чистоту квартири Перекопа Івановича та його дружини, Але Наталя так на мене розсердилась, що я змушений був тієї ж хвилини переконувати її, що все це брехня. Потім додав, що в них не квартира, а справжнісінький хлів і жити в такому хліві можуть хіба що тільки свині. І вона заспокоїлась.
Через тиждень-другий у мене з'явилась нова ідея – придбати дружині брошуру про шкідливість неприбраних кімнат для здоров'я людини. Наталя брошуру сприйняла за натяк, і моя лекція кінчилась інквізицією книги та втратою рослинності на моїй голові в кількості семисот волосинок, якщо й не цілої тисячі.
З тих пір у мене більше не вистачало мужності натякати їй на неохайність. Не наважувався про це я сказати й відверто. Минуло ще два місяці. І в моїй голові зародилась нова ідея – натяк на неохайність Наталі вкласти в уста третьої особи, а саме – сусідки.
Після цього (я був більш ніж впевнений) Наталя серйозно задумається над собою. Нарешті її почне мучити совість і вона стане однією з кращих жінок-акуратисток. При останніх словах я навіть пожалкував, що у нас не існує виставок чи конкурсів домогосподарок на гарно прибрану квартиру.
Ідея мені сподобалася. Нею, як мені здавалось, я міг вбити не тільки зайця, але й коня. По-перше, Наталя образиться не на мене, а на сусідку; по-друге, перестане розмовляти з сусідкою, у якої «Перекопчик підлогу миє». Я страх не люблю дурних впливів. Від них я оберігаю дружину, як музейну реліквію від молі. Коли дружина повернулася з роботи, я негайно почав просити її дозволу зараз же покалічити Анастасію Петрівну за її безпідставні вигадки.
– Дозволь мені, Наталочко, – продовжував я, – і я розірву її за ці плітки в протони й нейтрони. Я їй влаштую таку систему розщеплення ядра, що від неї не залишиться й частки атома.