– Де, синок, оцю розкіш приймають? – запитав я студента, виймаючи з кишені жабу.
– А-а! Це ранідае, – випалив той на якійсь мові. – Підніметесь на другий поверх, запитаєте кафедру фізіології.
– Ми жаб не приймаємо, – відповіли мені на тій кафедрі. – От щоб у вас були миші або водяні щури, то взяли б.
– Де ж я вам тих мишей ловитиму? Беріть жаби, дешевше віддам.
– Не можемо. Он у нас, бачите, повні ванни їх, і свій постачальник є.
– А куди ж мені свої дівати?! Не нестиму ж додому?!
Так мене ця невдача розчарувала, що я з того всього відкрив мішок та корзину (чого тільки згарячу не зробиш?) і витрусив оте золото там же в коридорі. Який вони лемент вчинили, щоб ви почули. Почали стрибати з другого поверху на перший, вистрибувати на підвіконники, декому прямо на голову, а одному літньому професорові в капелюх. Що вже крику було.
Гадаєте, на тому кінчилось? Наступного дня почалось те, чого я не чекав – у міліцію викликали. Пішов, послухався. На те вона й міліція, щоб слухатись. І чого, думаєте, мене викликали? За розкидання по коридору жаб. Назвали це злочином і підвели під статтю про дрібне хуліганство в громадських місцях. Добре, що у нас хоч людям вірять – не посадили – оштрафували. А решту жаб в інституті мене-таки примусили виловити.
– А що з Ховрашком? – запитаєте. – Чи продовжує жаб ловити, чи, може, пуголовки виводить?
Ні те, ні друге. Золотою жабою його прозвали, І він під Указ попав. Про людське око працював, виявляється, – жабами прикривався. На цей раз не вдалося. Міцний, по всьому бачу, Указ вийшов, коли Ховрашок, і той не викрутився.
Зебра
(Лист)
«Любий брате мій, Васю! Ти, звичайно, будеш дуже здивований, одержавши мого листа. Ти знаєш мою натуру – не люблю писати. Але цього разу мене за перо змусило взятися нещастя, яке трапилося зі мною нещодавно.
Дорогий брате, не уявляєш ти навіть, як мені зараз важко. В грудях ніби розпечена пустеля Сахара, а в ній виють шакали та гієни, ганяють наввипередки зебри. А все через оту "смугасту чуму". Ти запитаєш, напевне, що ж трапилось?
Так от слухай. Одразу ж після одержання диплому про закінчення сільгоспакадемії мене направили не в Київський дослідний інститут, про який я мріяв, а в колгосп, на посаду зоотехніка. Це мене дуже образило. Ти тільки, Васю, уяви собі – з моїми здібностями і в таке глухе село. Але я не здавався (ти знаєш мій характер!) – вирішив таке придумати, щоб тільки за голову взялись. Ти пам'ятаєш, думку про славу я плекав ще в школі, а потім в академії. Не залишає вона мене й тепер.
Якось у чайній (а там я був частим гостем – це мене, Васю, і погубило...), так от у чайній я зустрівся з Марком Косооким – є у нашому селі такий п'яниця і дармоїд – та й почав торгуватися з ним за його зебру. Це така тварина, схожа на коня, тільки смугаста. Ніби на неї хтось під п'яну руку матраца натягнув.
Колись до нашого села приїжджав цирк, і зебра, як на гріх, під час танцю зламала собі ногу. От тоді й купив її Марко. Підлікував, виходив і довгий час возив нею на станцію пасажирів, діточок у вихідні дні катав. Навіть квиточки на катання на зебрі продавав. А от як вийшов указ про нероб і тих, хто працює тільки про людське око, Марко вирішив продати зебру. Вона мені дуже сподобалась, от я її й купив. Уяви собі, брате, яким королем я виїжджав у села чи на поля, або – в райцентр. Скільки збиралося гаволовів, і всіх цікавило:
– Чия це така смугаста коняка?
А їм відповідали:
– Була Марка Косоокого, а тепер зоотехніка Петра Півня.
Мене вже весь район знав. Заздрили мені, як я колись заздрив Маркові. Вона мені послужила рівно місяць. В той день я вирішив відмітити місячний ювілей. Вже й не пригадаю, скільки випив, пам'ятаю одне – на двоколку підсаджували мене хлопці. Після того й почалось. Зебра понесла мене прямо на Кирнички – так називається куток у нашому селі, там самогонників багато; біля воріт кожного з них рівно на півгодини, відьма строката, зупинялася. Видно, Марко так привчив. Не пам'ятаю, коли виїхав з цієї вулиці, бо отямився аж у райцентрі... біля чайної. Там простояла, проклятуща, дві години, а потім попрямувала в міський парк.
Отут я набрався лиха. На алеї, поруч танцювального майданчика, де майже вся молодь зібралась, зебра почала витанцьовувати під "О, Чіко, Чіко"...