– Вітько, – сказав я. – Жінка зійшла із стапелів (Вітька був справді моряк) і пішла, здається, як ти кажеш, у далеке плавання. Що робити?
– Потрібно піймати на місці злочину, – сказав авторитетно Віктор. – Доручи цю справу мені. У мене в цій справі досвід.
– Вік пам'ятатиму, – зі сльозами на очах промовив я і вручив Вікторові з жінки дві фотографії розміром дванадцять на вісімнадцять сантиметрів та адресу курсів. – Тут профіль і анфас. Може, потрібні гроші на таксі, на яку каву, кажи, не соромся.
Віктор махнув рукою.
– Так! Скажу тобі, ця жіночка варта пильного ока. Не жінка – богиня.
– Вікторе! А у житті... Побачив би ти її у житті...
– Увечері дзвони, – гукнув він мені...
Тепер я був спокійний. Жінка в надійних руках. Залишилося чекати. Я вдавав із себе врівноваженого і спокійного. Дружина, здається, нічого не підозрювала. Більше того, робила деякі (але слабенькі) спроби затягти мене на танці, на тематичний вечір «Довір'я – основа сімейного щастя», але вже не наполягала. Це мене ще більше схвилювало. Я все зрозумів. Я зважився дати їй найповнішу волю.
– Можеш піти сама. Мені не хочеться. – А щоб у неї не виникло ніякої підозри, додав: – Якщо буде щось цікаве, то подзвони. Я сидітиму дома. Може, прийду.
Вона почала збиратися. Але бачили б ви її обличчя! Можна було подумати, що вона йде не на тематичний вечір, а на ешафот. А очі? Які у неї були очі! Ой, і до чого ж хитрющий народ – жінки.
Віктор мав рацію: якщо треба, то й сльозу пусте. Не жінка – артистка.
Я чекав повідомлень. Віктор чомусь довго мовчав.
– Невже ще не зраджує? – запитував я. – Але скажи, хоч цілуються?
Він заперечливо похитав головою.
– Тоді скажи, який він з себе: стрункий, високий?
Віктор ствердно кивнув головою.
– Невже, пробач за нескромність, вродливіший за мене?
Віктор стенув плечима. Віктор тепер був так мало схожий на себе: худий, блідий і, найдивовижніше, весь час майже мовчав. Чого раніше з ним ніколи не траплялось.
Нарешті він приніс першу звістку.
– Вона залишила курси, – сказав приятель.
– Залишила? – перепитав я. – Але вона щовечора ходить...
– Так. Але не на курси, а з ним... Сьогодні вони цілувалися, – мовив Віктор.
Далі я розповідати не можу. Спазми й досі стискають моє горло, а руки – голову. Віктор виявився мерзотником. Він сам зустрічався з моєю жінкою. Ходив на тематичні вечори, відвідував з нею театри, виставки, танці, а згодом і одружився з нею. Тепер я стежу за ними і думаю: «Невже з ним їй не захочеться курсів?»
Часом пропадаю в кав'ярні. Дивись, може, і я комусь розповім про те, що мені розповів Віктор. Тепер і в мене досвід є. Може, ще в когось жінка рветься на курси. О, коли б вона хоч трохи була схожа на мою першу...
Глерія Цезарівна
Глерію Цезарівну ви знаєте. Вона поруч вас живе – через дві квартири, а може, навіть і через одну.
Вранці вона лається з листоношею або з вашими родичами, що приїхали в гості та замість ваших дверей випадково постукали у її. Перегодом, підібравши волани свого барвистого халату, вона ганяється за вашим Петриком чи Івасиком і б'є його ж кепкою по його ж голові.
Удень Глерію Цезарівну можна побачити в трамваї.
– Чого ви мені, дамочко, даєте старих копійок? – дивується кондуктор.
– Мені теж дали і, бачите, взяла!
– А ви б не брали!
– А ви б не давали!
– Хіба я вам давала?!
– Не ти, то така, як ти. Всі ви однакові!
– А ви, громадянко, будь ласка, не тикайте!
– А хто на тебе «тикає»? Я «тикаю»? Ти чула?
– Глеріє Цезарівно, – втручаєтесь ви. – Так негарно. Ви ж людину ображаєте!..
– А яке ваше, власне кажучи, діло? Не вас же! І не суньте свого носа, куди не слід. – Глерія Цезарівна обертається. – А-а, то це ви? Сусід! І за оцю кондукторшу заступаєтесь?! Так вона ж мені дала здачі десять копійок старими грішми!
– Не вона...
– То така, як вона! Хіба не все одно?
– Зрозуміло, що не все одно. Ви, пробачте, говорите вже дурниці, – втручається товариш у капелюсі.
– Це я, по-вашому, кажу дурниці? Я, по-твоєму, дурна, ідіотка? А ти Указ читав? – Глерія Цезарівна наступає, – Указ читав, питаю? То я тобі прочитаю, антигромадський елемент, стиляга і дармоїд! Капелюха натяг і не працює, а їсть! Ти мене не перебивай. Я тебе не перебивала. Я на вас працюю, а ви мені гроші старі в руки тицяєте!