Я живу без дружини. Вона назвала мене боягузом і заявила, коли б я чесно в усьому признався, вона б мені пробачила, а так нізащо.
Після обіду другою поштою я одержав листа від Салючанків. Вони мені ввічливо нагадували відремонтувати телефон, про який я, «очевидно, забув», заплатити за користування електросвітлом, газом, ванною та полагодити радіоприймач (перегоріла лампа) і пилосос, якого я не бачив в очі. Крім листа, в конверті, лежало три квитанції:
на оплату за користування електроенергією, газом та водою.
… 13 липня ми зійшлися з дружиною. Я в усьому признався чесно, як вона вимагала. Дружина мені пробачила.
Розбите дзеркало
Дзеркало впало на підлогу.
– Бути лайці, – сказала баба. – Непримінно бути.
Я насторожився.
– Вже знову щось розбили. – Гнівна, як мені здалося, вбігла до кімнати дружина.
– Дзеркало, – збираючи скалки, сказав не менш гнівно я.
– Як же ти його розбив? – запитала ще сердитіше вона.
– Воно само, – відповів ще сердитіше я.
Задоволена баба спостерігала за нами з кутка. Своєї іронічно-щасливої посмішки вона не приховала. «Бути сварці, – так і світилося в її очах. – Непримінно бути».
– То як же це воно розбилося? – тим часом продовжувала дружина.
– Від струсу.
– Від якого?
– Трамвай повз наш будинок пройшов. Дім здригнувся, от воно і впало.
– Так? – запитала вона.
– Так, – відповів я.
– А раніше повз наш будинок трамваї не ходили?
– Ходили.
Буря наближалася. Баба була задоволена. На гамір прибіг дід.
– Щось трапилося? – запитав він.
– Митя розбив дзеркало, – радісно повідомила баба. – Бути сварці.
Чим усе кінчилося, ви вже догадалися. Насправді з дружиною ми не полаялись. Через дрібниці в нашій сім'ї лайок не буває. Полаялись баба з дідом. Баба доводила, що розбите дзеркало – це на спірку, дід казав, що на дощ. Та ще з любов'ю бив посуд об підлогу і доводив, що це на щастя.
Подарунок
Ми дуже любимо сусідів. Але сусіди не люблять нас.
– Я так далі жити не можу, – заявила одного разу дружина. – Ми повинні щось придумати.
– Так, але що саме?! Я вже над цим міркував не менше тебе, та від цього вони не стали кращими. Вони на нас продовжують дивитись як на дикунів, а на наш дім, як на закинутий острів.
– Ти повинен їм чимось допомогти, – запропонувала вона. – Степану Петровичу, скажімо, посади десяток яблуневих щеп. Ти ж такі чудові дістав щепи – джанатан і сніговий кальвіль.
Я задовольнив її першу примху – сусідам посадив джанатан і кальвіль, собі – шість щеп саблука і чотири груші дички.
– Петрові Степановичу можеш скопати присадибну ділянку. Він же інвалід з дня народження, а ти хлібороб з того ж дня. Нічого з тобою не станеться. Але зате нас ще одні сусіди поважатимуть.
Я взяв за свій рахунок відпустку, сусіда запевнив, що мені просто нікуди своїх сил дівати, й скопав йому город. Він це сприйняв з підозрою. Але щоб сусід нічого поганого не думав, я посадив йому ще й картоплю. Сумніви розвіялись. Тепер він щоденно приходить до нас на чай з лимоном і булочку з маслом.
– От бачиш. Основне – підхід, – зраділа дружина.
– А коли ж копати собі? – заперечив я.
– Собі зоремо. Он Олексієві Григоровичу краще допоможи покрити дах на сараї. Каже, страшенно тече.
– Але у нас протікає дах на хаті.
– Для себе дістанемо шиферу. Тепер бляха не в моді.
Я взяв свою бляху, молоток, цвяхи і вкрив сусідові хлів. Сусід був задоволений, його сусідка – ні. Вона сказала:
– Це не за гарні очі робиться.
Щоб вона була про нас кращої думки і не пускала пліток, я їй на день народження подарував найпрекрасніший килим.
– Боїться, щоб не видали, – сказала сусідка нашої сусідки своїй сусідці. – Навіть килим подарував.
Через два дні я дізнався, що й в тих сусідок день народження.
Щоб і вони про нас змінили свою думку, дружина пішла до першої, подарувавши свій сервіз, я – до другої, занісши їй кофточку грубої в'язки і шерстяну хустинку.
– Нарешті ми задовольнили всіх сусідів, – промовила дружина, вибиваючи пилюку з останньої кімнатної доріжки. – Це можна занести Вальчукам. Кажуть, чудесні люди. А ми собі наживемо. Головне – це друзі.
Я запропонував їй ще подарувати сусідам ліжко з панцирною сіткою, диван і холодильник. Дружина це прийняла за банальний жарт і, вилаявши мене, додала:
– Ти даремне смієшся. На день твого народження сусіди тобі віддадуть сторицею. Ти побачиш, що вони тільки принесуть, і згадаєш моє слово.