Сьогодні – день мого народження. Ми зранку чекаємо сусідів до себе в гості. На торжество прибули всі. Дружина мала рацію – сусіди все-таки піднесли мені прекрасний подарунок – попільничку. Більш оригінальної не стрічав у житті. Жаль тільки, що я не палю. Але це не страшно – на день народження я обов'язково її подарую сусідові.
Морж
У нашому районі з'явилась молода лікарка. З'явилась, як сонце над світанковим морем, з'явилась, як весна, і запала мені в душу, як метеорит. Я не описуватиму її вроду, але впевнено скажу, що всі Венери, разом взяті, зблякли б перед її красою. Лікарка нагадувала мені казку, і тому хотілось, щоб ця казка стала моєю дійсністю.
Для цього потрібно було єдине – захворіти і викликати лікарку до себе. Але, на жаль, я не міг похвалитись жодною хворобою, крім легенького нежитю. А що може дати така хвороба, ви самі знаєте.
Дві хвилини поглядів, декілька слів: «Ось вам краплі. Три рази на день то в ліву ніздрю, то в праву – і будьте здорові». Це мене не задовольняло. Тому я твердо вирішив застудитись, але, як не прикро, на той час кінчилась епідемія вірусного грипу, а дитячі коклюш і скарлатина мене аж ніяк не влаштовували.
За допомогою я звернувся до Парахоні – мого сусіди з квартири № 15:
– Скажіть, будь ласка, як ви добилися хронічного нежитю?
– Дуже просто: три дні підряд набирав у ніс холодної води і тримав її там, поки вона не ставала така, як течія Гольфстрім поблизу екватора, – відповів Парахоня.
Я щиро йому подякував і вдався до рекомендованої процедури. Наслідок виявився плачевним: у мене щез нежить і той, що був, а з ним і перша моя надія.
Через день я помітив, що лікарка відвідала Байдака. «Значить, і цей здоровило захворів», – подумав я і кинувся до нього.
– Послухай, – крикнув я ще з порога, – як ти так зумів? Я чув, що в тебе серйозна хвороба.
– Ще б пак, – з радістю відповів він, а я похолов од заздрощів.
– Але як ти зумів?
– Ранкове обтирання холодною водою та вечірній душ забезпечують хрип у грудях, поштрикування у голові і температуру тіла мінімум 38 градусів.
Забувши потиснути йому руку, я помчав до себе. Минуло п'ять днів, але я не відчув ні хрипів, ні поштрикування, ні підвищення температури.
– Обдурив Байдак, – сказав я, завітавши знову до Парахоні.
– Факт, що обдурив. Я ж сам бачив, як він щоранку пробігає навколо будинку не менше п'яти разів, а після цього виливає на себе троє відер криничної води.
Обійнявши Парахоню, я попрощався з ним і пішов спати, чекаючи світанку. Робив не п'ять, а вісім разів підряд так, як радив Парахоня, Але не тільки пневмонії, а й нещасного грипу дістати не зміг.
– Брешуть. Всі брешуть, – скаржився я Чемерді з квартири № 13.
– А ти думав, що правду кажуть? У мене свій метод: звичайнісінький лід і добрячий окріп: шматок льоду – ковток води, ковток води – шматок льоду. Температуру жене на очах, гланди набухають, як бруньки на верболозах.
Розцілувавши його, я полетів за льодом до знайомої продавщиці морозива.
Тиждень процедур тягнувся, як вічність. Ніяких ознак обіцяної хвороби я не помічав. Будь-яке довір'я до сусідів щезало, як мої надії на зустріч з лікаркою.
– Звернись до Топчія, – порадила мені двірничиха. – Той вже як скаже, то зв'яже.
– Тільки ополонка тебе може врятувати, – почав Топчій. – Прорубай здоровенну ополонку і занурюйся з головою не менше двадцяти разів на день. Після цього метрів триста повзи по снігу туди і назад. Можна й по-пластунськи.
В ополонку я вскочив. Та мене витягли. Хтось пустив плітку, що хотів топитися через лікарку. Тепер вона мене відвідує щодня. Тримає в теплі. А всім відомо, як теплота псує чоловіків. Поки що одружуватися не поспішаю, щоб знову не вскочити.
Між іншим, у мене почався нежить. Ненароком торкнувся босою ногою підлоги. Боюсь, що на цей раз серйозно, хоч би не перейшов у хронічний.
Моральна підтримка
Моя дружина несподівано захворіла. Її відвідав лікар. Він сказав: «Її життя у ваших руках. Для неї тепер головне – моральна підтримка». Про це я сказав дружині. Та вона лише скептично махнула рукою і невдоволено промовила:
– Лікарі всі однакові, говорять одне, а виходить інше, А я знаю, що помру. Помру, а ти хоч і одружуйся, та, дивись, не забувай, де могила моя. А то забудеш і квіточки не покладеш.