– Півроку тому, – почав Басюра, – я одержав квартиру зі спільною кухнею. Якось сусід захворів. Моя донька принесла обід з вашої їдальні. Я зняв пробу. Обід мені надзвичайно сподобався. А в мене до цього неабиякий нюх, і я наказав доньці й надалі носити обіди тільки з вашої їдальні. Так вона й робила. Все йшло, здавалося, без змін. А це недавно допомогло: дякуючи вашим обідам, мій сусід дістав виразку шлунка. Ви вже здогадались, що ті обіди донька носила йому. Тепер він зовсім охляв. Лежить у лікарні. Перед від'їздом на курорт я відвідав його. Хірург запевняє, що операції йому не минути, бо пряде на тонке. О-о, коли б так сталося, – його кімната теж була б моя. А зараз давайте вип'ємо. Ваше здоров'я! – Басюра підняв фужер, але завідувача їдальні № 2 серед нас уже не було.
Не застали ми його і в купе. У Жмеринці повідомили, що перед Вапняркою хтось скочив з поїзда на ходу. Невже завідувач? Ну й треба ж було!..
Новорічний концерт
Напередодні Нового року директор райбудинку культури Охрім Петрович В'юн сидів на «сушині», тобто на бутербродах. І правильно. А що як дзенькне по телефону сам Іван Сидорович Кузьменко або Іван Дмитрович Гуменюк, а його нема? Ні, краще без обідньої перерви, а то, чого доброго, можна випасти з ласки. Правда, перерва в товариша В'юна не збігалась ні з обідом Івана Сидоровича, ні з обідом Івана Дмитровича. Але все ж... Скажімо, приїде до Івана Сидоровича хтось із начальства, виявить бажання піти на новорічний концерт, а директора нема...
В'юн взяв аркуш паперу, олівець, поклав перед собою план розташування місць у залі Будинку культури.
«Іван Сидорович, – почав міркувати В'юн, – любить сидіти в першому ряду, в центрі. Але в якому крилі? В правому, бо в лівому трохи світло б'є в очі. Отож Івана Сидоровича з дружиною посадимо праворуч в центрі. Так і напишемо в запрошенні. Будь ласка, наш дорогий Іване Сидоровичу!
Степан Васильович Сидоренко, голова райвиконкому, любить праве крило і теж центр. Посадимо і Сте... Ні! Кузьменчиха душею не зносить Сидоренчиху. О, я Валентину Петрівну знаю, вона й тут може полаятись. Куди ж їх запроторити? В ліве крило. Так, у ліве, в центр. А справа посадимо Харитона Пилиповича. Кого ж сюди? Ага-а! Шофера, що возить Івана Сидоровича. Він з начальством на короткій нозі. Так і запишемо: шофер, бісів син, сяде між Харитоном Пилиповичем та Іваном Кузьмичем. Бо цього шофера не посади вигідно, то може ще й накапати. Так. Тепер куди ж примостити Івана Дмитровича? Поруч зі Степаном Васильовичем? Не підходить. Марія Максимівна терпіти не може Катерини Семенівни. Кого ж посадити між ними? Хіба заступника голови виконкому Лук'яна Петровича Ковбасюка? Запишемо це місце за Ковбасюком. Хай не гризуться і не кажуть, мовляв, я винен, що посадив поруч.
Та-ак.. А куди ж свою Олю? Ага! Ось біля Івана Сидоровича. Все ж до начальства ближче. У неї пичка симпатична. Хай задивляються. Мені не жаль. Від поглядів не облізе. Але якщо, того.. Шури-мури... машина... пляж... боки намну!
З першим "урядовим" рядом закінчено. Тепер другий ряд. Ну, тут другосортне начальство. Скажімо, військком Щукін. Куди його – в центр чи на "фланг"? У центр. Коропа – голову правління райспоживспілки – теж у центр, лівий "фланг". Може, все-таки дістане шафу. Кажуть, килими на базі з'явилися. Тож у центр Коропа. Так. А куди ж головлікаря Полюшка? Цабе невелике, та, може, хоч довідку дасть Ользі. Біс із ним, з тим Полюшком, хай сідає поруч з Коропом!
Далі – начальник комбінату комунальних підприємств Кузька. А що з Кузьки візьмеш? Хіба що рукави від жилетки. Тільки й того, що номер сімейний у лазню може виписати без черги. Але ж узимку, не виписав. Дві години довелося простояти у черзі, як і всім. Дідька лисого! Переб'ється Кузька в кутку біля стовпа. Зараз літо, обійдемося без лазні. Директор цегельного заводу... Що його робити з будинком? Обкладати цеглою чи ні? Може й обкладу. Жаль, немає Ольги. Вона б порадила. Грець з ним, хай сідає поряд з Плюйком – директором маслозаводу.
Що ж, залишається начальник контори зв'язку Скриньченко – дериніс нещасний. Було б чого дерти! Марки, конверти клеїть, а ніс дере. Нехай сідає під гучномовцем – це його стихія, хай послухає. Директор школи Борисюк – глиста засмоктана. Костику он трійку з алгебри вліпив. Щоб тобі рука всохла! Сідай на 13-те місце, там якраз стілець поламаний.
Третій ряд. Тут пішла вже "дрібнота". З цими легше. От тільки інспектора райвно треба в центр. Все-таки зять Івана Кузьмича. Бач, хоч дурний, та хитрий: якого тестя собі підчепив! Здається, більше достойних нема. На "гальорці" можна й "пшоно" розсадити».