– Іване Дмитровичу, – неслося йому вслід, – тільки що передали з управління, що цукровий буряк знищує озима совка. Наказали негайно виставити коритця з шумуючою мелясою по десять штук на гектар...
Та Іван Дмитрович більше нічого не чув. Увечері подзвонив у колгосп я.
– Івана Дмитровича можна?
– Його нема.
– А де він?
– Голову відвезли.
– Куди?
– У лікарню. У нього підвищений тиск.
Про це я й розповів своєму доброму знайомому – голові колгоспу Михайлові Івановичу Коваленку, Герою Соціалістичної Праці.
– Невже це оті писарі з виробничого управління наробили? – запитав я.
– Якщо голова молодий, то, може, й не витримав, – сказав Михайло Іванович. – Це з незвички. Потім проходить. Голова звикає.
– Скажіть, Михайле Івановичу, а у вас теж так?
– Ви про тиск?
– Ні, про виробниче управління.
– Точнісінько.
– Скажіть, а затишшя у вашій роботі буває?
– Було, – відповів Коваленко. – Під час реорганізації. Коли нового начальника в районі підбирали. Хоч спокійно засіяли.
Отак приблизно починається і так приблизно кінчається день у Івана Дмитровича Колоса. А як у вас? Пишіть нам. Тільки не забувайте, будь ласка, про економію паперу. Щоб для виробничих управлінь вистачило.
Воскресіння
У мене помер друг. Найближчий друг мого дитинства. Я знав, що його батьки не переживуть такої втрати, і всі турботи, пов'язані з похороном, добровільно взяв на себе. Я негайно почвалав у похоронне бюро, де про все розповів низькорослому, зарослому рудою щетиною чоловікові. Зі спокійним виразом гробокопа той вислухав мене і сказав:
– А тепер зверніться до Ганни Михайлівни і розкажіть їй про те, що розказали мені, а вона в свою чергу розкаже Дмитру Степановичу, щоб Дмитро Степанович дозволив Ганні Михайлівні дати дозвіл мені видати вам відповідні документи. Бо я тут не перший начальник, а тільки третій.
Після цього словесного урагану він затяг най життєрадіснішу пісню і пішов геть з таким виглядом, ніби ніколи в житгі не задумувався над своєю власною кончиною або принаймні давно вже вирішив проблему безсмертя.
Я довгий час не міг второпати, що цей гробокоп мені сказав, і чисто інстинктивно направився до другого будиночка, розташованого в глибині кладовища. Тут я й зустрів Ганну Михайлівну. Вона мене почала розпитувати, чому прийшов саме я, а не батьки померлого. Яке я маю відношення до похорону покійного? І чи справді він помер? Чи мені тільки здалося? Не дай Бог як ще воскресне, і як тоді вона буде дивитися в очі Дмитра Степановича. У їхній практиці це нерідко трапляється. Тепер на слово людині не можна вірити і т. д. і т. п.
Я відчув, що мене починає бити пропасниця, а сорочка на спині стає вологою. Нарешті, Ганна Михайлівна взяла трубку і промовила:
– Обіцяйте мені, що він, не воскресне.
У відповідь я щось пробелькотів малозрозуміле.
Рівно через три години я знову сидів перед «не першим начальником, а тільки третім», який, не спускаючи з мене очей, розшукував свої окуляри. Потім з підозрою глянув на папірець, звірив підпис і тільки після цього подав мені анкету на цілих чотири сторінки.
Я без усяких труднощів написав ім'я, прізвище та по батькові покійного, напружуючи пам'ять, згадав, коли він народився і помер, в якому році поступив у перший клас, чи добре привилась у нього віспа і чи відвідував у ранньому дитинстві ясла та дитячий садок На які хвороби найчастіше хворів і від якої помер. Якщо від хвороби помер, а не від трагічного випадку, то скільки вона тривала і чи при цьому сіпалось ліве вухо. Потім перейшов до батьків. Хто батьки і де працюють, коли не працюють, то чому. І чи часом вони не хворіли на ті ж хвороби, що й покійний, та в який раз здійснюється похорон. Коли вперше, то слід написати літерами (а не цифрами), якщо вдруге, втретє, вп'яте і т. д., вказати основні причини. І нарешті, чи знайомий я з основним «Посібником на допомогу похоронній процесії», затвердженим XXIV засіданням гробокопів та трунарів області. Я написав «ні» і з впевненістю, що мої митарства на цьому закінчилися, поклав перед ним заповнений аркуш.
Поки він перечитував пункти анкети, я нашвидкуруч заповнював ще з десяток не менш важливих папірців:
а) заяву, що покійник бажає бути похованим тільки на цьому цвинтарі, в чому просить йому не відмовити;
б) скільки вінків, яких кольорів і які організації замовляють;
в) заяву на надмогильну табличку;
г) заяву на катафалк;