– Слухайте, – долинуло на цей раз уже з-за дверей, – хіба вам мало того, що дружина лягла в лікарню?!
– Пробачте, але я приніс квартплату. Ви, мабуть, зараз сидите без грошей. А крім цього, я нині вичитав, що твердження про найкращий сон на світанку – застаріло. Як довів нещодавно один відомий бразильський професор Алонсо Паранагва Міранда, – це просто сила звички. Найкорисніший сон (це також доведено) – серед білого дня. По-перше...
Я не договорив. Двері раптово відчинилися навстіж, і на моїй голові щось хряснуло.
Тепер я знову квартирую у друга – спимо на одному ліжку.
Обіцянку свою я виконав. Принаймні відлюдьком мене він більше не називає. Черга за ним – знайти мені нову кімнатку. Можна й не в Києво-Святошинському районі. Головне, аби хазяї були... глухонімі.
Капітуляція
На цьому поверсі, крім нас, живуть Приключенки, Задорожні та сім'я Мальзовецьких. Від Мальзовецьких ми у захопленні. Всі вони музиканти. Перших п'ять ночей після новосілля ми всією сім'єю сідали під стінку і жадібно ловили звуки мелодійних вальсів та чарівних симфоній, що доносилися з кімнати Мальзовецьких. Згодом ми навчились через стінку відрізняти, коли на скрипці грає Мальзовецький, на віолончелі – Мальзовецька та на баяні їх син Юзик.
Через місяць ні я, ні мій син Вадик, а тим більш дружина, вже не виявляли захоплення музикою Мальзовецьких. Ще через місяць я став пити бром, дружина – снотворні краплі, Вадик – ковтати заспокійливі пігулки. Ще через місяць ми включали на ніч: гучномовець, телевізор, магнітофон та радіолу.
Ранком до нас завітали Мальзовецькі. Виявилось: їх полонило «наше виконання» оперети «Вільний вітер» та пісень «Засвистали козаченьки» і «Ой, вмер той комар».
Після цього своїми силами Мальзовецькі виконали 27 наймодніших фокстротів, 37 національних польок і кілька уривків з опер «Останній день Помпеї» та «Ідіот», над якими вони працюють.
Їх мистецтво ми оцінили словами «неповторно», «незрівнянно» і попросили їх навідуватися частіше. Мальзовецькі подякували. Пообіцяли наступного разу виконати оперу «Чорти в пеклі» та фантазію на тему української народної пісні «Віють вітри, віють буйні».
Так було протягом півмісяця. Ми почали дивуватися плодовитості Мальзовецьких – у них щовечора народжувались все нові й нові опери, які обов'язково найближчим часом мали ставити республіканські та всесоюзні театри! Ще через півмісяця я чистосердечно признався, що ніхто з нас ніколи не тримав у руках музикального інструмента.
Мальзовецькі більше не приходили. Тепер всі опери й фантазії ми знову слухали через стінку. Потім Мальзовецькі придбали рояль. Я висловив побоювання, що вони незабаром куплять духовий оркестр, і поспішив записатись у чергу на обмін квартири. Мені відмовили.
– Сусідам слід відповідати тим же, – порадили товариші. І я купив доміно, фанерний, з добре висушеного дерева столик і запросив Задорожнього та Приключенка під звуки незабутніх симфоній та арій забивати в «козла». Декілька перших вечорів грали від душі. Але перегодом Приключепко заявив, що він у музиці не розбирається, а у Задорожнього вона під час гри в «козла» відвертає увагу. Ми почали бити «козла» сімейно, але шансів на перемогу над Мальзовецькими майже не було, і я написав записку: «Шановний Олег Ксенофонтович, не репетируйте, будь ласка, вночі опер та бойових маршів». Мальзовецький відповів: «Фокстроти й танго входять у нашу денну програму. Слухайте від 13 до 18 годин щоденно» – і приклав написану від руки програму репетицій на червень.
Ми втратили останні надії. Нам нічого не залишалось, як, затуливши вуха ватою, чекати щасливої розв'язки. І вона наступила – Вадик за поламаний самокат виміняв дитячий пістолет-пугач. Я примусив Вадика стріляти безпосередньо в кімнаті під стінкою, що з'єднує нас з квартирою Мальзовецьких і обов'язково в нічний час. Спочатку допомогло – Мальзовецькі притихли. Але вчора почали розучувати арію Аїди з опери «Люцифер викомарює». Я придбав і собі пістолет з двома ящиками корків-пістонів. Вадик б'є з кімнати, я – з балкона, а дружина бігає по магазинах з надією придбати дитячу гаубицю. Сьогодні Вадик запропонував проколупати стіну і шмаляти по Мальзовецьких прямо з дірки. Я було погодився, але в кімнату ввійшов знесилений Мальзовецький. Він почав заїкатися.
– Ми-и ка-пі-ту-лю-вали-ли. Си-син в-тратив му-музикаль-ль-ль-ний с-с-слух, а... у... а у дружи-ни-и почалися кон-кон-вуль-вуль-сії, – повідомив він.