— Але ж ти готова бути моєї лише за певних умов, а я тебе кохаю, нічого не вимагаючи взамін...
— Це недобре, Северине, — майже злякалася вона. — Невже ви досі не знаєте мене? І зовсім не хочете завдавати собі труду мене пізнати? Я добра і лагідна, доки до мене ставляться серйозно й виважено, та коли мені віддаються надто рвійно, я стаю пихатою...
— Нехай! Будь пихатою, будь владною, деспотичною! — зойкнув я екзальтовано. — Тільки будь моєю, моєю на віки вічні!
Я лежав долі, обіймаючи її коліна.
— Це погано скінчиться, мій друже, — спохмурніла вона і навіть не ворухнулася.
— О, хай би воно ніколи не закінчилося! — схвильовано, навіть запально вигукнув я. — Тільки смерть розлучить нас. Якщо не можеш стати моєю, навічно моєю, то дозволь мені бути твоїм рабом, дозволь служити тобі, терпіти усі твої примхи, тільки не відштовхуй мене від себе.
— Опануйте себе, — Ванда схилилася й поцілувала мене в чоло. —Я кохаю Вас від щирого серця, але Ви обрали не той шлях, щоб мене завоювати... щоб утримати...
— Я готовий на все, я готовий виконати будь-яку Вашу забаганку, лиш би не втратити Вас! Тільки не це! Мій розум не спроможний цього усвідомити.
— Підведіться вже нарешті! Я послухався.
— Ви направду дивна людина, — мовила Ванда. — Отже, хочете заволодіти мною будь-якою ціною? 1
— Так, будь-якою ціною.
— Чого б вартувало таке володіння? — вона на мить задумалася, і в її очах зблиснуло щось затаєне, зловісне. — А якщо би я Вас розлюбила, якби належала іншому?..
Мені мовби холодом сипонуло поза шкіру. Я подивився на неї — вона стояла переді мною така самовпевнена і незворушна, очі блищали холодним полиском.
— Ось бачите, — повела вона далі. — Вас нажахала сама лише думка.
Ніжна усмішка несподівано осяяла її обличчя.
— Так, мене охоплює жах, коли я виразно уявляю, що жінка, яку я кохаю, і яка навзаєм кохає мене, може без жалю до мене віддатися іншому, та хіба я матиму тоді якийсь вибір? Якщо я кохаю цю жінку, кохаю нестямно, чи повинен я гордо повернутися до неї спиною і згинути, задемонструвавши показну силу волі, а чи пустити собі кулю в чоло? Я маю два ідеали жінки. Якщо мені не поталанить знайти свій шляхетний, сонячний ідеал, жінку, яка буде мені вірною і розділить зі мною долю, — але тільки нічого
половинчастого, нічого млявого! — то я вже ліпше віддамся сам на поталу жінці непорядній, невірній, немилосердній. Така жінка в своїй егоїстичній величі також є ідеалом! Якщо не судилося мені сповна насолодитися коханням, то я готовий з її рук випити до дна чашу болю і муки; тоді я хочу зазнати від жінки, котру кохаю, гіркоти зради, знущань, і що жорстокіших, то ліпше. У цьому теж є насолода!
— Чи Ви при своєму розумі? — розсердилася Ванда.
— Я так кохаю Вас усією душею, — не слухав я її, — усім моїм єством, що, — якщо мені судилося ще жити — Вашу близькість, Вашу ауру нічим не замінити. Отож зробіть свій вибір поміж моїми ідеалами. Зробіть з мене, що хочете — свого мужа або ж раба.
— Що ж, гаразд, — мовила Ванда, насупивши тоненькі, однак енергійно заломлені брови. — Думка про те, щоб мати в цілковитій владі чоловіка, який мене цікавить? який мене кохає, бавить мене. Принаймні я не нудьгуватиму. Ви вчинили дуже необачно, давши мені право вибору. Отож я хочу, щоб Ви стали моїм рабом, я зроблю Вас своєю іграшкою!
— О, робіть! — скрикнув я нажахано й радісно водночас. — Якщо шлюб може ґрунтуватися лише на рівності та взаємній згоді, то найсильніші пристрасті викрешуються із суперечностей. Ми з Вами по різні боки, протистоїмо одне одному ледь не як вороги; звідси таке незмірне моє кохання до Вас, замішане на ненависті та страху. При таких стосунках один має бути молотом, а інший — ковадлом. Я обираю ковадло. Я не зможу бути щасливим у ролі тирана. Я хочу обожнювати жінку, а це можливо тільки тоді, коли вона жорстоко поводитиметься зі мною.
— Але, Северине! — майже розгнівалася Ванда. — Невже Ви вважаєте мене здатною на жорстокість супроти чоловіка, який кохає мене так, як Ви, і якого я теж кохаю?
— Чом би й ні, якщо я Вас ще більше за це обожнюватиму? По-справжньому любити можна тільки те, що вище за нас, — жінку, яка підкорює нас своєю красою, темпераментом, духом, силою волі, яка сама стає нашою тиранкою.
— Тобто те, що інших відштовхує, Вас притягує?
— Саме так. У цьому моє дивацтво.
— Що ж, зрештою, в усіх ваших чоловічих пристрастях немає нічого надзвичайного і дивного. Кому ж не припаде до вподоби розкішне хутро? Кожен знає і відчуває, як близько споріднені насолода й жорстокість.
— Та у мене вони досягли свого апогею, — мовив я.