— Наш син зачитується якимись небезпечними книжками.
— Небезпечними? Небезпечними є події на Балканах, — відповідав батько. — Ходять чутки, що Словенія прагне незалежності, а це може втягнути нас у війну.
Мати, однак, була байдужа до політики, — її цікавило, що коїться з сином.
— Що в нього за манія палити палички?
— Це вони замасковують запах марихуани, — казав батько. — В нашого сина чудова освіта; не може ж він вірити, що якісь там пахучі палички відганяють духів.
— Мій син уживає наркотики?!
— Цілком можливо. Я в молодості теж курив марихуану; але це швидко набридає. Як ось мені.
Дружина заспокоїлася, відчувши гордість. Її чоловік такий досвідчений! Ось і він бавився наркотиками, але вийшов з цього без шкоди для себе. Мужчина з такою силою волі контролюватиме будь-яку ситуацію.
Якось Едуард запитав, чи не могли б вони купити йому велосипед.
— У нас же є «мерседес-бенц» з персональним водієм. Навіщо тобі велосипед?
— Щоб спілкуватися з природою. Ми з Марією вирушаємо в десятиденну подорож, — відповів він. — Тут неподалік є місце з величезними покладами кристалів, і Марія каже, що вони виділяють дуже позитивну енергію.
Його батьки виростали при комуністичному режимі. Для них кристали були всього-на-всього мінералами, що складалися з певних атомів і не виділяли ніякої енергії, ні позитивної, ні негативної. Але, поцікавившись цим питанням, вони з’ясували, що ідеї про «вібрації кристалів» якраз почали входити в моду.
Якби їхній син заговорив про щось таке на офіційному прийомі, він виставив би себе на посміховище. І тут посол визнав усю серйозність ситуації. Бразіліа була містом, що жило чутками, і як тільки його недруги в посольстві дізнаються, що Едуард вірить у всі ці примітивні забобони, то скажуть, що він набрався цього від своїх батьків, а дипломатія, крім мистецтва вичікування, була ще й мистецтвом збереження респектабельності за будь-яких обставин.
— Сину мій, так далі бути не може, — сказав йому батько. — Я маю друзів у міністерстві закордонних справ Югославії. Тобі відкривається блискуча кар’єра дипломата, але мусиш навчитися жити в реальному світі.
Тієї ночі Едуард не вернувся додому. Батьки телефонували до Марії, обдзвонили всі морги й лікарні, але безрезультатно. Мати вже засумнівалася, що чоловік її здатний керувати власною родиною, попри все його вміння вести переговори з чужинцями.
Едуард з’явився наступного дня, голодний і сонний. Попоївши, пішов до себе в кімнату, запалив палички, пробурмотів якісь мантри і заснув. Проспав весь вечір і всю ніч, а коли прокинувся, його вже чекав новенький велосипед.
— Можеш їхати по свої кристали, — сказала йому мати. — Батькові я все поясню.
Отож того сухого, спекотного дня Едуард радісно тис на педалі, прямуючи до Маріїного будинку. Місто було розплановане так вдало (на думку архітекторів) — а чи невдало (на Едуардову думку), що різких поворотів майже ніде не було; він мчав, поглядаючи на небо, вкрите легкими хмаринками, коли раптом відчув, що стрімко злітає в це небо, а тоді так само стрімко падає назад на асфальт.
ГУП!
«Це аварія».
Хотів був перевернутися, бо лежав обличчям до асфальту, та усвідомив, що не володіє своїм тілом. Чув, як вищали гальма машин, як стривожено перегукувалися між собою люди, як наблизилися чиїсь кроки, як чиясь рука доторкнулася до нього і як хтось крикнув: «Не рухайте його! Будете рухати, то він на все життя може лишитися калікою!»
Повільно минали секунди і наростав страх. На відміну від батьків, Едуард вірив у Бога й потойбічне життя, та все одно було величезною несправедливістю помирати у сімнадцять років, припавши обличчям до асфальту на чужій землі.
— З тобою все гаразд? — почув він чийсь голос.
Ні, не все гаразд — він не міг поворухнутися, та й говорити не міг. Найгірше, що й не втрачав свідомості; розумів, що відбувається і в якому він зараз стані. Чому він досі не зомлів? Якраз у таку мить, коли він усією душею, попри все і всіх, тягнувся до Бога, Бог не виявив до нього милосердя.
— Лікарі вже їдуть, — прошепотів хтось, стискаючи йому руку. — Не знаю, чи ти мене чуєш, але не хвилюйся. З тобою нічого серйозного не сталося.
Так, він чув і волів би, щоб цей хтось — цей чоловік — говорив далі, кажучи, що з ним нічого серйозного не сталося, хоч був уже достатньо дорослим, аби розуміти, що таке кажуть якраз тоді, коли сталося щось дуже серйозне. Думав про Марію, про гори кристалів із позитивною енергією, на відміну від столиці Бразилії, яка мала найвищу концентрацію негативного — це він добре відчув під час медитацій.