Ці питання хвилюють усіх, хто лишився під великим дубом. І кожен відповідає на них так, як велить йому почуття справедливості: ні, злочинцеві не уникнути кари; йому не дадуть утекти.
Та поки що в цих відповідях більше бажаного, ніж дійсного. Вони видаються дуже сумнівними, коли люди бачать, як Колхаун, женучи шаленим чвалом, швидко віддаляється; тоді звучать трохи певніше — навздогін йому рушає Зеб Стамп; потім ще певніше — до гонитви пристає вже не менш як півсотні вершників, військових і цивільних.
Аж ось уже ні в кого не лишається й найменшого сумніву: переслідувати злочинця вирушав ще один вершник. І хоч той від'їздить останній, люди вірять, Що він випередить усіх, — адже це не хто інший, як Моріс-мустангер на своєму прудконогому гнідому, про котрого знають тепер в усій околиці.
На одностайну вимогу присутніх мустангера звільнено з-під варти, і він одразу ж кидається до коня, на якому ще недавно їздив вершник без голови. Але то його, мустангерів, кінь, і це всім відомо.
Гнідий упізнав господаря і з радісним іржанням біжить йому назустріч. Хоч розлука була й довга, проте гаяти час на вітання не можна. У відповідь з уст мустангера злітає лиш одне слово, а наступної миті він уже сидить у сідлі, тримаючи в руках поводи. Тоді озирається й, звертаючись до тих, що стоять поруч, просить позичити ласо. Нарешті хтось кидає йому скручену кільцями мотузку, і він рушає.
Усі проводжають його очима. Тепер уже ніхто не сумнівається в тому, як скінчиться гонитва. Загальне побажання стає певністю. Ні, злочинцеві не минути кари — його схоплять і знову приставлять перед очі суду, якому він зовсім недавно так охоче давав свої облудні свідчення!
І схопити його повинен той, кого він підло обмовив і мало не прирік на смерть.
Навіть суворих «регуляторів», що не дуже вірять у втручання сил небесних, до душі проймає такий хвилюючий поворот правосуддя.
Щиро зворушені, всі дивляться, як Моріс Джеральд на своєму гнідому коні щодуху мчить прерією.
Коли мустангер від'їжджає, в затінку великого дуба відбувається ніким не помічена сценка. Непомічена не тому, що її не видно, — просто всі обличчя звернені на прерію, всі очі стежать за гонитвою.
Тим часом одна людина хоча й дивиться туди ж таки, але погляд її різниться від інших. Це вродлива дівчина, що напружено спостерігає все з-за завісок каріоли, і в очах її відбиваються не такі почуття, як у решти глядачів.
Не проста цікавість хвилює їй груди й перехоплює віддих. Коли вона дивиться на мустангера, в її ще й досі сумних очах засвічується радість. Та ось погляд її перебігав на переслідуваного — і вони сповнюються жалем, а з напіврозтулених уст дівчини злітають слова молитви:
— Господи, зглянься на провинного!
Сідаючи на коня, а потім добуваючи ласо, Моріс Джеральд втрачає якусь хвилину і рушає останній. Вибравшись з натовпу, який розбрівся тепер по всьому плацу, він бачить, що інші переслідувачі від'їхали далеченько і навіть до останнього з них уже кількасот ярдів. Та це мустангера не бентежить. Він знає, який прудкий його кінь, і певен, що не довго тягтиметься позаду.
І гнідий не зраджує сподівань господаря… Певно, радий з того, що позбувся нарешті нерухомого й незбагненно моторошного вершника, спонукуваний живим доторком господаревих колін, благородний кінь немов летить над зеленою прерією гінким скоком, показуючи, що він так само дужий і ноги його пружні, як і раніш.
Незабаром мустангер наздоганяє останнього вершника, випереджає його, тоді другого, третього — . аж поки опиняється попереду всіх. Він неухильно мчить далі й далі, через узгірки, через видолинки, по м'якій траві й гострій ріні, і зрештою ті, що лишились позаду, гублять його з очей, як давно вже згубили сірого мустанга з його вершником.
Лише один з переслідувачів і досі бачить попереду Моріса Джеральда. Той вершник їде на такій убогій старій конячині, що аж дивитися шкода. Але біжить вона неймовірно прудко, та це й не диво, бо вершник поганяє її не острогами, а час від часу штрикає в крижі вістрям мисливського ножа.
То Зеб Стамп жене свою «худобину» в такий незвичайний і жорстокий спосіб. А проте, старій кобилі все одно несила змагатися з чудовим конем мустангера. Та Зеб на це й не сподівається — він прагне тільки не спустити Моріса з очей, і поки що це йому вдається.
І ще один вершник бачить, як гнідий мустанг невпинно мчить прерією. Але цей може дивитися на нього лише через плече, бо то сам утікач.
Саме тоді, коли Колхаун уже ладен повірити, що врятувався, він озирається й помічає ззаду гнідого мустанга, а на ньому, замість примарної неживої постаті, — іншого вершника, добре знайомого й для нього ще страшнішого. Відставний каштан упізнає Моріса-мустангера — того, кого він так затято намагався приректи, та й мало не прирік на ганебну смерть.