Дві свині, що залишилися, правильно зрозуміли суть того, що відбувається і спробували утекти — вдалося зробити ноги тільки одній, друга, та, що постраждала від зеленої груші, теж трохи потопталася на місці і подріботіла в ту ж сторону, куди і її попередниця. Потім ті ж виски, хрипи, шум короткої сутички і тиша — Віктор занурився в роздуми. Усе це не укладалося у нього в голові, адже якщо подумати, то виходило, що ті бізони, що ці свині, самі добровільно йшли на забій — а такого не може бути в природі, тварина адже відчуває небезпеку і намагається втекти.
— Може, місцева живність здатна якось гіпнотизувати свою жертву: ось наприклад удави в джунглях — ті можуть вводити в ступор дрібних тварин якимсь чином…. хоча, може це тільки в мультфільмі про Мауглі придумали таке для дітей. А з іншого боку, я адже бачив, як ті два кошака підманули до себе бізона — вони просто дивилися в його сторону, а він йшов до них на забій, як кабанчик. І якщо трохи напружити мозки, виходить, що це щось подібне до телепатії, навіювання — іншого пояснення у мене немає.
Роздуми на такі теми перервав якийсь рух внизу — Віктор кинув туди погляд і застиг від страху — під крону в тінь повільно і спокійно зайшла нова пара мешканців савани. На перший погляд йому здалося, що це якийсь вид ведмедя, тільки нестандартного забарвлення: суміш зелених, жовтих і коричневих плям — на тлі місцевих фарб тварина виглядала дуже непогано і добре поєднувалася із загальним фоном навкруги. Місцеві ведмеді виглядали трохи смішно: кошлатості не спостерігалося, неначе їх хтось обстриг — такий собі короткошерстий варіант земних ведмедиків, проте посмішку погасив погляд, кинутий на їх голови. Голова у тварини виявилася витягнутою, причому ґрунтовно: спливла аналогія із земним мурахоїдом — усе це було настільки незвичайно, що турист мимоволі видав здивований вигук, який був почутий тварюками — обоє підняли голови і безпомилково визначили місцезнаходження джерела звуку.
І тут хлопець знову відчув те огидливе почуття, неначе йому на верхівку сіла медуза і стала легко стискати її — цього разу відчуття було осоружніше і сильніше за перший раз. Людина знову замотала головою, намагаючись позбавитися від мерзенності в голові і на ній — навіть потер однією рукою верхівку, оскільки іншою рукою притримувався за гілку.
— Яка гидота, огидно, брр, пішли геть з моєї голови! — чоловік дійшов висновку, що це результат телепатичної дії відразу двох тварин на його мозок — вперше він бачив тільки одного хижака, і почуття було слабкіше. Схоже, що цим двом мурахоїдам виявилося мало двох свинок, і вони вирішили ще і мною закусити — ось значить як,… я був правий у своїх припущеннях — хижаки можуть підпорядковувати собі інших тварин. Добре влаштувалися: полювати не потрібно, бігати не потрібно, ось тільки я не збираюся бути вашою здобиччю, на мене ці фокуси не діють, фіглі вам, а не мого м'ясця!
Почуття медузи на голові повільно проходило — чи було це результатом опору свідомості людини, або хижаки послабляли ментальну хватку — хто знає, але через пару хвилин гидота з голови пропала і хлопець підбадьорився.
— Що стрижені, обламалися? Заряд пропав, хе-хе — це вам не тупих свиней дурити — я просунутий результат природної еволюції і природного відбору з планети Земля, гомо сапіенс, іпать, мене на понт не візьмеш!
Два місцеві ведмеді, здавалося, були спантеличені таким поворотом сюжету — всілися на зад і продовжували дивитися на людину, час від часу видаючи неголосні рикаючі звуки — радилися, напевно. Так тривало хвилин п'ять, а потім один з ведмедів попрямував до дерева і встав біля нього на задні лапи, неначе збирався на нього залазити. Наміри вузькомордого організму сильно не сподобалися Віктору, коли тварюка вхопилася гострими кігтями за гладку кору і встромила їх в неї — хижак явно збирався дістатися до незговірливої їди. Рухалася тваринка упевнено, хоч і повільно — тенденція явно була не на користь людини — хлопець перелякався і став гарячково шукати вихід, якого не було. На дереві його дістане той ведмедик, який лізе знизу, а внизу під деревом чекає ще один скривджений напарник клишоногого. Погляд впав на рюкзак, в якому лежала безрукавка з пістолетом в кишені.
— Не встигаю — приречено подумав наш герой — доки розкрию, поки дістану — цей гад вже буде тут.
Тут він згадав про зелену грушу, яка лежала на рюкзаку згори, і пригадав її дію на свинку — оскільки роздумувати було ніколи, то узяв її в руки і прицілився — хижак був вже в метрі від нього. Тварина прекрасно себе почувала у вертикальному положенні: два яскраво зелених ока з цікавістю кухаря розглядали людину, а лапи продовжували підтягувати тіло до упертої їжі. Було очевидно, що звір часто лазить по деревах і такі маневри для нього не новина. Звір навіть трохи відкрив пащу, з якої стала крапати слина — ймовірно апетит розігрався не на жарт від виду нового делікатесу. Оцінивши момент, як найсприятливіший, Віктор різким поштовхом відправив фрукт прямо в прочинену пащу, яка була всього в півметра від нього — груша влетіла між двома рядами гострих трикутних зубів і там застрягла. Тварина інстинктивно закрила морду, розкусивши подарунок від туриста з іншої планети — хлопець зміг побачити, як частина зеленої рідини, більше схожа на кисіль, хлинула по обидві сторони зімкнутих щелеп.