П'ять порцій фруктового пюре складати було ніде, тому поступив цілком розсудливо — просто зжер все. Став роздумувати про майбутній похід — подумав, що сік, швидше за все, при такій температурі скисне до кінця дня, хоча, що він розуміє в місцевій флорі: може в цій рідині є щось, що зберігатиме її свіжість декілька днів — якийсь природний консервант, наприклад. Не ставши тішити себе рожевими мріями, провів ще один рейд на грушу за жовтими плодами — на його думку, цілий плід може лежати набагато довше, ніж видавлений з нього сік. На дотик вони були міцнішими і пружними, ніж червоні, тому уклав в рюкзак ще шість — більше не влізало, навіть довелося витягнути і одягнути безрукавку, щоб все помістилося усередині, хоч тепер став почувати себе набагато менш комфортно в такій температурі. Свій короткий мотузок порізав на декілька шматків і зробив своєрідні боло: до кожного кінця прикріпив по одній зеленій груші — хороша природна зброя, що вже показала свої плюси проти місцевих хижаків. До того ж, відносно безпечна, оскільки шкірка зеленого плоду була ще міцніша за жовтий, і просто так, бовтаючись на шнурках на плечах туриста, вони мали мало шансів лопнути.
Всього вийшло зробити шість наборів, тобто теоретично, у хлопця було дванадцять кислотних бомб, і, враховуючи, що спочатку його рюкзак був недовантажений, то тепер нести йому потрібно було нормальну вагу — та зате озброєний! Сонце перевалило через зеніт пару годин тому, тому зібравшись, потопав убік, протилежний до того, де прийшов в себе вперше — вишка ще виднілася на межі зору. В принципі, йому було все одно куди йти — досвідченим мандрівником ніколи не був, за компасом орієнтуватися не умів, та і не було його зараз…. а якби і був, то що користі — не факт, що тут таке ж магнітне поле і така ж відповідність по сторонах світу. Вирішив йти від гаю до гаю — можливо, ця груша не єдина тут все ж, і з питвом проблем не буде. До заходу сонця встиг пройти такі дві природні посадки — дерева нічим не порадували в сенсі плодів, як власне і повна відсутність слідів води.
По ходу руху помітив, що тваринний світ явно не знайомий з людиною — на нього не звертали уваги ні ті ж бізони, ні їх аналоги, тільки з антрацитовими чорними рогами і чорними смугами по тулубу. Попалися по дорозі навіть бачені їм раніше волохаті свинки — ті взагалі не звернули уваги на двоногого прямо ходячого звіра, продовжуючи щось рити в густій траві своїми п'ятачками. Влаштувався переночувати на такому ж дереві, як і в минулу ніч — від спеки їсти особливо не хотілося, тому задовольнявся тільки червоним соком, який поки що зберігав свій смак і свіжість. Другий і третій день шляху нічим не відрізнялися від першого, з тією різницею, що сік був ним випитий ще на другий день, а пару консервів, що залишилися, турист з'їв холодними, оскільки визнав зайвим заради цього збирати хмиз і розпалювати вогнище. На четвертий день свого походу помітив, що гаї стали трохи густіше і дерева в них відрізнялися деякою різноманітністю — навіть попалося декілька з якимись плодами, хоча такої «груші» він більше не бачив.
Їстівність плодів став визначати точно також — знаходив в тіні дерев сімейство волохатих хрюш і підкидав їм зрізані плоди. Ті, що вони поїдали, відразу пробував сам — таким нехитрим способом знайшов місцевий варіант банана — продукт виглядав, як довгий зелений огірок, які вирощують в теплицях. Не хотіли пробувати на смак його кошлаті дегустатори деякий плід, що нагадував ананас по виду — шкірка виявилася дуже твердою для їх щелеп. Але наш герой вирішив усі свої досліди доводити до логічного кінця: узяв свій топорець і розрубав плід з третьої спроби, а потім підкинув свиням дві розрубані половинки. Волохаті п'ятачки влаштували справжнісіньку колотнечу за ласощі, а турист тим часом дістав ще один «ананас» і розрубав його, але вже з першого удару — зрозумів, як потрібно укласти фрукт під лезо і куди лупцювати сокирою.