Надії на швидкий контакт з представниками місцевого людства розтанули у мандрівника на восьмий день свого походу — на той час запаси поживних батончиків і води істотно зменшилися, але турист знайшов замінник води — випивав частину води з пляшки, а потім туди вичавлював сік з жовтого фрукта. В результаті, виходив кислуватий, несмачний напій, що добре угамовує спрагу. Зі свіжим м'ясом питань теж не виникало — поголів'я місцевих волохатих п'ятачків дозволяло цілком комфортно на них полювати, та і фруктові дерева попадалися, час від часу, вносячи в раціон трохи вітамінів і свіжості. Хоча смак фруктів невловимо мінявся — ставав якимсь пріснішим, чи що — за такими непрямими ознаками, Віктор вирішив, що зайшов на територію нової кліматичної зони, а може, тут вже був інший грунт — хто знає, просто гаї стали рости частіше, ближче один до одного і кількість дерев в них стала збільшуватися. На десятий день своєї подорожі він вийшов до нормального оазису, де було повноцінне озеро в поперечнику до сотні метрів — ця картина його неабияк обрадувала і надихнула, адже він знову став повільно перетворюватися на немитого, смердючого аборигена. Чищення гелем ротової порожнини кожен ранок після сніданку приносило, звичайно, деяку свіжість, але повноцінного умивання замінити не могло — тому таку цінну знахідку, як повноцінне озеро розцінив як хороший знак. А при найближчому розгляді гаю з радістю для себе виявив сліди декількох вогнищ — чорні плями випаленої трави виділялися на тлі зеленого килима рослинності.
— Відмінно, люди тут бувають, значить, я на правильному шляху — радів хлопець, обмацуючи місце вогнища — на жаль, земля була за відчуттями така ж, як і в метрі від вогнища. Люди тут були давно, але ж головне, були!
Частину дня, яка залишалася, витратив на водні процедури — тварини виходили на водопій трохи далі, не особливо звертаючи уваги на самотнього двоногого небаченого звіра. Хлопець не соромився і шумно виражав свою радість від купання — вода була цілком комфортною, а звірам на нього було схоже начхати. Спочатку помився з милом, у тому числі і ним же намилив голову — трохи нарік на себе, що не узяв з собою хоч пару кульок шампуню, але і так вийшло добре. Мабуть запах мила відлякав від нього тих небагато тварин, що пили воду відносно близько від нього, тому що коли приступив до прання свого одягу, навкруги було порожньо. Швидше за все, змінився запах і смак води, і тваринки перемістилися чимдалі від шумного організму, що псує воду. З деяким побоюванням помітив на відстані п'ятдесяти-шістдесяти метрів від себе парочку таких же ведмедиків, які хотіли його зжерти на зорі його існування у цьому світі. Але поряд з ними спокійно пили воду і дрібні тварини, з чого хлопець зробив висновок, що зона водопою більш-менш безпечна для нього.
Проте, ночувати знову забрався на дерево, де і розвісив сохнути свої ганчірки — до ранку все буде чистим, сухим і свіжим. Уранці став знову збиратися в дорогу, задумливо розглядаючи водну гладінь — прийшла думка набрати трохи води в спорожнілі пляшки, проте разом з цим прийшла і думка про якість цієї води: те, що ідеально підходить тваринам, може зовсім не підійти людині з іншої планети. Проте здоровий глузд підказував, що запас води життєво потрібний, і, врешті-решт, можна адже залишити ці пляшки на самий крайній випадок, коли закінчаться запаси жовтих груш і води зі всюдихода. Незабаром знову добре навантажений рюкзак зайняв своє місце за спиною мандрівника, і турист продовжив свій нескінченний похід у пошуках цивілізації. Наштовхнувся він на людей через чотири дні шляху — трохи не так він собі уявляв перший контакт, але, проте, до місцевої цивілізації він все-таки добрався.
… Мад Круссо і Нед Грош їздили в савану на полювання разом вже майже три роки — одинаками тут полювали тільки ідіоти, і, до речі, недовго — місцева живність одному мисливцеві не давала шансів на тривалу кар'єру. Оскільки майже усі хижаки вважалися телепатами, а вивчені були не так вже і багато таких тварюк, то люди виїжджали в савану тільки групами, тобто дві людини були тим мінімумом, який вважався нормою для виїзду на полювання. Якщо один з людей потрапляв під дію тварини і втрачав над собою контроль, то напарник мав можливість затягнути свого колегу всередину транспорту, де був шанс перечекати ментальну атаку. Правда досвідчені мисливці з великим стажем стверджували, що в далеких частинах прерій, де люди з'являються рідко, а використати флайери не виходить, оскільки літаюча техніка з якихось причин падає, так от там навіть двом авантюристам робити нічого, оскільки найбільш сильні тварюки полюють парами. Але таких людей було мало на планеті — вони рідко попадалися в поселеннях, місяцями пропадаючи в савані, а багато там і губилися навіки — рано чи пізно їх знаходили місцеві хижаки.